https://rx.ua
2764
13:34 31.012020

Історія Тячева – містечка на соляному шляхові

Історія 5657

Тячів – невелике містечко та районний центр Закарпатської області. Статус міста має з 1961 року. Географічно знаходиться в Хустській котловині на правому березі річки Тиса. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року віднесений до історичних населених місць України.

Як і кожен населений пункт, Тячів має цікаву історію, яка бере початок з сивої давнини. Як свідчать архівні записи, заселювалася місцевість, де тепер розташоване місто, ще в епоху Римської імперії у ІІ–ІІІ ст. н.е. Саме через Тячів, населений слов’янами, проходив соляний шлях по Тисі до країн Центральної Європи.

Нечисленне поселення зазнало спустошливого нападу половців у 1096 році, а згодом і монголо-татарського нашестя в 1211-му. Щоб хоч трохи збільшити поріділе після ворожих наскоків населення, угорські володарі запрошували з Німеччини саксонських колоністів, яких місцеве населення Тячева називало шолтисами.

Ще до правління Карла І Роберта (1288–1342) саксонці становили більшість населення Тячева, яке навіть мало назву Teutsch Au, що в перекладі з німецько-саксонської означає «німецька долина». Слід нагадати, що такі прізвища жителів міста, як Бухер, Швайгер, Гейдер, Аубруннер, Фішер, аж ніяк не слов’янського походження, їхні носії є потомками саксонців. Вони збудували в Тячеві церкву в готичному стилі, яка нині є реформатською і зафіксована на малюнках XIV ст.

На початку XIV ст. тут проживало всього 500–600 чоловік на 4–5 невеликих вулицях. І якраз у той час Тячів вперше згадується в історичних документах. Повідомляється, що в 1329 році угорський король Карл І дав колоністам, які переселились сюди, права і вольності. Подібні права отримували населені пункти, які входили до Мароморошської жупи: Хуст, Вишково, Сігет тощо. Пізніше в дарчій грамоті короля Сігізмунда (1406) зазначається, що Тячів входить до складу п’яти коронних міст та іменується як Тячев. У 1436 році король Сігізмунд наказав закріпити земельні ділянки цих міст за дворянами.

Місто платило данину, основний тягар якої лягав на плечі селян і ремісників, тому що дворяни не платили податків. Біднота не мирилася з таким становищем і виступала на боротьбу за свої права. Так, у 1514 році спалахнуло селянське повстання під проводом угорського героя Дєрдя Дожі.

Тячівці брали участь і в національно-визвольній війні угорців проти свавілля королівської династії Габсбургів (1703–1711). Після придушення повстання на місто на кілька років було накладено контрибуцію.

У XVIII ст. зростають феодальні повинності. Жителів Тячева змушують вивозити сіль, яку почали видобувати в 1779 році біля міста, під горою Керекгедь.

У той час у Тячеві двічі на рік – у серпні й вересні – відбувалися великі ярмарки, дозвіл на проведення яких місто здобуло в 1801-му. Тячів тоді користувався правом самоврядування, мав свою печатку із зображенням орла. Адміністративним і судовим органом була рада або міська управа (магістрат). На той час тут діяла одна початкова школа. А в 1875 році церковно-парафіяльну і початкову школи відвідувало 190 дітей. Учителів працювало всього троє.

Початок ХХ ст. був складним для всієї Європи – світова економічна криза та Перша світова війна вдарили по всіх. Після завершення війни в 1919 році Закарпаття за Сен-Жерменським мирним договором увійшло до складу Чехословаччини.

Протягом чехословацького періоду в Тячеві було відкрито місцеву школу з українською і чеською мовами навчання (180 учнів і 12 вчителів). А в 1929-му функціонували вже чотири початкові школи (320 учнів і 9 вчителів). У 30-ті роки минулого століття діяла окружна шкільна бібліотека.

З 1939-го місто перебуває у складі Угорщини. А 23 жовтня 1944 року в Тячів увійшли радянські війська. Після встановлення радянської влади почалася перебудова сільського господарства і промисловості. Відбулися процеси колективізації та націоналізації. З 1945 по 1950 рік було відкрито медпункти, аптеку, райлікарню. Замість старих шкіл, організовано три початкові (з українською та угорською мовами навчання), середню школу №1 і середню школу робітничої молоді з українською мовою навчання.

Після 1950 року набувала розвитку промисловість. Так, консервний завод випускав 26 видів продукції, яка відправлялася в усі куточки СРСР. Працював цегельний завод з річним виробництвом 3 млн цеглин. На території міста діяли хлібокомбінат, металозавод, маслозавод, будівельні організації.

На той час у Тячеві функціонували поліклініка, пологовий будинок, 5 дитячих садків, три середні школи – з українською, російською та угорською мовами навчання, вечірня школа робітничої молоді, восьмирічна школа. У 1973 році було відкрито професійно-технічне училище, з 1955-го діє дитяча музична школа. У 1957-му починає працювати будинок культури, у 1946–1947 роках відкриті районна та міська бібліотеки, а через рік – дитяча книгозбірня. Побудовано кінотеатр, тенісні корти, футбольні та волейбольні майданчики, стадіон.

У 1991-му Україна стала незалежною державою. 90-ті роки були надзвичайно важкими для всіх українців, у тому числі й тячівців. За часи незалежності Тячів пройшов нелегкий шлях відновлення, розвитку й утвердження своєї самобутності. Відбулися колосальні зміни в загальному вигляді та благоустрої територій. Попри складність соціально-економічного розвитку в часи становлення незалежності Тячів поступово розвивався, набував рис сучасного європейського містечка.

Загалом Тячів є історичним і багатим на різні пам’ятки містом. Протягом тривалого часу тут працював угорський художник Шімон Голлоші. Шедеври, які він написав, проживаючи тут, тепер експонуються в Національній галереї Будапешта. На будинку, де мешкав Ш.Голлоші, встановлена меморіальна дошка з написом українською та угорською мовами. У 1992 році в міському скверику було відкрито бронзовий бюст Ш.Голлоші. Увіковічують історичні події також визначні пам’ятки: пам’ятник Т.Г. Шевченку, погруддя С.Вайди та Л.Кошута, стоїть монумент Героям Небесної сотні.

У самому центрі Тячева височіє реформаторська церква, яка є своєрідною візиткою і справжньою окрасою міста. Храм споруджено в XIІІ ст., але потім він неодноразово перебудовувався (1402, 1748, 1810). Від ХІІІ ст. в церкві збереглися стіни на всю висоту та два вікна-щілини в глибоких нішах. До унікальних історичних цінностей, які має храм, належать: древня кесонова стеля з поліхромією 1748 року, годинник на башті, старовинні дзвони та величний орган, а також дві стели з іменами загиблих в обох світових війнах.

До 1944-го в храмі знаходилася найбагатша бібліотека Мараморощини. На стінах усередині церкви є дві гранітні плити, тут увіковічені імена вірників, що загинули в Першій та Другій світових війнах. У кутку – велике полотнище, датоване 1905 роком, прапор угорського національного визвольного руху, очолюваного Лайошем Кошутом, яке вірники знайшли в 1997 році на горищі церкви. У 1995-му при храмі збудовано фару. Варто відзначити, що кожного року цю архітектурно-історичну пам’ятку міста відвідують тисячі туристів з усіх куточків світу.

Юрій КОПИНЕЦЬ

 

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне