Мандрування теренами сучасного Закарпаття в епоху палеоліту

Ранній етап історії людства, без сумніву, сповнений численних запитань без відповідей, таємничих та не зрозумілих для багатьох явищ, однак при цьому еволюційний розвиток є єдиним поясненням того, як людина виокремилася із тваринного світу, як згодом протягом мільйонів років пристосовувалася в ході розвитку до все нових і нових обставин.

Дацитовий кар’єр у с. Веряця (діє по сьогодні),  де розташовувалися Королевські стоянки епохи палеоліту

Як же людина зуміла протистояти новим викликам і як, зрештою, вона досягла того рівня, коли стала впливати на власний розвиток та розвиток довкілля настільки, що ми почали розглядати Homo sapiens як еволюційний фактор?

Одним із завдань при дослідженні історії давніх віків є реконструкція відносин у давноминулі епохи на підставі різноманітних джерел. При цьому історію людства тривалістю майже три мільйони років доводиться досліджувати без писемних згадок, адже, згідно з наявними даними, писемність виникла приблизно 5000 років тому в Месопотамії. Про все, що відбувалося до цього часу, можемо дізнатися завдяки результатам досліджень з археології, антропології, етнології, палеоекології тощо. Однак не варто гадати, що вже нема нічого нез’ясованого, адже в археології та палеонтології щороку з’являється багато нових значних відкриттів.

Важливо підкреслити, що колискою людства, за останніми даними, став африканський континент. Завдяки виявленим там знахідкам припускають, що перші люди з’явилися приблизно 2,5 мільйона років тому, а найдавніші розщеплені кам’яні знаряддя мають вік 2,7 мільйона років. Однак слід зазначити, що важливим місцем заселення нашого континенту, принаймні протягом останнього мільйона років, стала Центральна і Східна Європа. З точки зору давньої історії, територія сучасного Закарпаття є одним із найважливіших регіонів Центральної та Східної Європи, адже саме тут виявлені археологічні знахідки, що підтверджують існування стоянок первісних людей. В археології стоянками або тимчасовими поселеннями прийнято називати такі місця, де люди, що вели мисливсько-збиральницький спосіб життя, здійснювали свою щоденну діяльність і відповідно «залишали» по собі певні сліди.

Найважливіші стоянки епохи палеоліту на території Закарпаття: 1) Ужгород; 2) Запсонь; 3) Біганська гора; 4) Дідівська гора; 5) Берегове; 6) Мужієво; 7) Бене; 8) Мукачево; 9) Шаланки; 10) Малий Раковець; 11) Рокосово; 12) Королево; 13) Шаян; 14) Сокирниця; 15) печера Молочний Камінь.

Для археологічних досліджень територія сучасного Закарпаття є справжньою скарбницею, адже тут виявлені знахідки з усіх періодів ранньої історії людства – починаючи від палеоліту через мідну добу аж до початку середніх віків, та навіть до епохи завоювання угорцями батьківщини. А в писемних пам’ятках наступних періодів уже є згадки про відомі й сьогодні населені пункти. Усі докази свідчать про те, що групи первісних людей протягом майже 1 мільйона років охоче обирали терени сучасного Закарпаття для тимчасового або постійного проживання (рис. 1). Серед цих місцин можна назвати кілька – використовуючи сучасну лексику – привабливих округів, яким людські общини віддавали перевагу і вподобали їх. Постає питання, чому саме на цих землях осідала людина? Чому саме тут вона вирішила жити протягом довшого чи коротшого часу? Відповісти на це зовсім не так просто, адже розвиток людства від первісних часів аж до згаданих середніх віків залежав від дуже багатьох факторів.

Завдяки археологічним та археометричним дослідженням відомо, що в епоху палеоліту (давня кам’яна доба) проживання людських общин на певному місці протягом певного часу визначало те, чи було в цій місцевості достатньо харчів, води та сировини для виготовлення кам’яних знарядь праці. Звісно, не все було так просто, важливу роль відігравали й численні інші фактори, проте під час дослідження території сучасного Закарпаття така версія розвитку подій підтверджувалася в усіх випадках: найбільш ранні і найзначніші палеолітичні стоянки протягом багатьох сотень чи десятків тисяч років щедро забезпечували людям не тільки джерела їжі та питної води, а й місця, багаті на кам’яний сировинний матеріал. Найдавнішу стоянку людини на Закарпатті (й одночасно в Україні та всій Центральній і Східній Європі) виявили поблизу селища Королево на території дацитового кар’єру села Веряця на початку 1970-х років. На території цього кар’єру, що діє по сьогодні, київські археологи виявили перші розщеплені кам’яні знаряддя, а професійні розкопки тривали аж до середини 1990-х років. Після нетривалої перерви роботи відновилися і тривають під керівництвом київських вчених дотепер.

Матеріал, що трапляється біля Королевської стоянки епохи палеоліту, – дацит

Королевська стоянка стала величезною сенсацією ще в 1970-х роках, адже знайдені там археологічні культурні горизонти, тобто такі шари ґрунту, які містять матеріальні сліди людської діяльності, походять із різних періодів, що дозволило простежити технологічний процес виготовлення розщеплених кам’яних знарядь, його зміну в різні епохи і у випадку різних видів людини. Завдяки кропіткій праці археологів, приблизно на 14-метровій глибині вдалося знайти найдавніші на цій стоянці предмети й вироби, вік яких становить приблизно 1 мільйон років. Ці знахідки, найімовірніше, були виготовлені одним із підвидів Homo erectus (людина прямоходяча), який заселив у той час ці території. Результати дослідження багатошарової Королевської стоянки дали можливість отримати відомості про ранні періоди палеоліту: кам’яні знаряддя праці дозволили дізнатися про технологічно-типологічні відносини, а залишки в шарах ґрунту – про стан палеоекологічного середовища. Особливістю ґрунтів на Закарпатті є їх висока кислотність, через що органічні речовини в них розпадаються відносно швидко. У результаті ні в Королеві, ні в інших місцевостях області, на жаль, не вдалося знайти людські останки. Щоправда, це не означає, що на Закарпатті не варто розраховувати на палеоантропологічні знахідки, шанси знайти останки первісних людей зберігаються, просто треба відшукати відповідне середовище і осадовий шар, який на довгі тисячоліття «законсервував» останки людей первісної доби. На сьогодні таким «сприятливим» середовищем можуть бути печери в гірській місцевості або порожнини в скелях.

Щодо Королевської стоянки, то археологи знайшли тут культурні горизонти і з середнього палеоліту, в яких виявили характерні для європейського регіону промислові предмети мустьєрської культури. Представником цієї культури є добре відомий неандерталець (Homo neanderthalensis), який в епоху середнього палеоліту заселив значні території Європи та Азії льодовикового періоду, пристосовуючись до суворого клімату.

Головний сировинний матеріал палеолітичних стоянок біля Рокосова і Малого Раковця – обсидіан

На Королевській стоянці людина мешкала і в ранні періоди верхнього палеоліту. Це вже був Homo sapiens, тобто людина сучасна, яка примандрувала з Африки. Таким чином, Королевська палеолітична стоянка знаходиться в місцевості, яка протягом сотень тисяч років приваблювала людей. Без сумніву, даровані природою багаті джерела їжі та води сприяли популярності краю, але справжнім скарбом у цьому випадку був кам’яний матеріал, який у великій кількості зустрічається в горах і пагорбах навколо Королева і Веряці до сьогодні. Первісні люди протягом мільйона років використовували для виготовлення знарядь праці переважно той самий матеріал: дацит вулканічного походження (гіалодацит), який у науковій археологічній літературі традиційно називають «королівським андезитом». Від того, чи знайде людина епохи палеоліту для виготовлення знарядь праці і зброї кам’яний сировинний матеріал відповідної кількості і якості, залежало її життя, тому ідеологічна та матеріальна цінність королівського гіалодациту в контексті первісної епохи дуже висока.

У ранні періоди палеоліту всього за два кілометри від Королевської стоянки на північ, на протилежному, правому березі Тиси також охоче розташовувалися люди палеоліту. Причину цього так само треба шукати в можливостях, дарованих довкіллям. У місцевості між населеними пунктами Рокосово та Малий Раковець, розташованих на межі Хустського й Іршавського районів, первісні люди з’явилися приблизно 800 000 років тому. Однак у цих краях можливість виживання для них забезпечував не гіалодацит, а місцева гірська порода вулканічного походження – обсидіан, або вулканічне скло. В історії людства обсидіан відігравав і відіграє по сьогодні визначальну роль у багатьох культурах і в багатьох народів, він вважається незамінним при виготовленні предметів культу і проведенні обрядів. У палеоліті він став дуже важливим матеріалом, адже люди, що прибували на цю територію, могли базувати усю свою побутову діяльність на місцевому сировинному матеріалі відносно хорошої якості, що існував у великій кількості.

Виготовлені з місцевих матеріалів кам’яні предмети, знайдені на палеолітичній стоянці біля села Бене у східній частині Берегівського низькогір’я

Подібні приклади зв’язку між групами людей палеоліту та можливостями, наданими середовищем, можна навести і у випадку Берегівського низькогір’я. Пагорби відігравали стратегічно важливу роль у житті людей епохи палеоліту, що вели мисливсько-збиральницький спосіб життя: з висоти їм було зручно спостерігати за рухом тварин, за пересуванням інших груп людей, за джерелами води, а якщо до цього додавалася і наявність кам’яного сировинного матеріалу, тоді така місцевість ставала дуже популярною і бажаною. Берегівське низькогір’я і його околиці вважалися «привабливими» приблизно 40 000 років, сліди перших стоянок походять із періоду верхнього палеоліту. Майстри обробки каменю використовували для виготовлення знарядь праці кремнисті вулканіти або кремнисті-опаловидні гірські породи вулканічного походження, що в цій місцевості траплялися у великій кількості й були відносно хорошої якості. Пагорби біля Берегова, Мужієва, Бене «прихистили» багато палеолітичних стоянок, значна частина яких виявлена ще в 1970-х роках.

Де б ми не досліджували стоянки первісних людей на Закарпатті, всюди бачимо, що люди, які прибували до нашого краю, намагалися максимально використати можливості навколишнього середовища. Для виготовлення знарядь праці та зброї вони часто використовували ті гірські породи, які були доступними на місці, навіть якщо цей матеріал був невідповідної якості. На це вказують ті археологічні знахідки епохи палеоліту, які походять із Берегівського, Хустського, Іршавського та інших районів, виготовлені з гальки, вимитої з різних річок, або з гірських порід вулканічного походження, що розташовувалися на поверхні чи близько до неї. Цей матеріал не можна назвати якісним, але, дотримуючись принципу «мус – великий пан», первісна людина не перебирала і, не маючи іншого, використовувала те, що потрапило їй до рук.

Предмети, виготовлені з каменю низької якості, знайдені в північно-західній частині Берегівського низькогір’я (кар’єр в с.Затишне)

Інстинкт виживання людини та її готовність пристосовуватися виявилися не тільки в пошукові кам’яного та іншого сировинного матеріалу і в його використанні, важливу роль відігравав і вибір відповідного місця для тимчасового житла. Вище ми вже згадували, що пагорби давали общині стратегічно вигідні позиції, проте поруч із житлом просто неба люди використовували й прихисток, який забезпечували порожнини у скелях та печери. На території Закарпаття відомі десятки таких порожнин і печер, але більшість із них важкодоступні або взагалі закриті для непідготовлених туристів. Коли говорять про печери Закарпаття, то здебільшого згадують дві: перша – це Молочний Камінь, де була виявлена наразі єдина відома на території Закарпаття печерна стоянка епохи палеоліту; друга – печера Дружба, яка є найбільшою природною карстовою печерою в області.

Перші розкопки в печері Молочний Камінь провели на початку 1970-х років київські археологи. Завдяки їхній роботі вдалося з’ясувати, що печерою протягом коротших відрізків часу користувалися люди верхнього палеоліту під час останнього льодовикого періоду – Вюрма. У ході розкопок було знайдено кілька десятків предметів із розщепленого каменю, а також залишки тварин льодовикового періоду, зокрема й кістки печерного ведмедя. Дослідники вважають, що найімовірніше печера була пристанищем мисливців на ведмедів. Ми точно не знаємо, як відбувалися тоді події, але, беручи до уваги важкодоступну місцевість навколо печери, природні шляхи, що вели до неї, особливості поверхні, можна стверджувати, що полювання на печерного ведмедя відбувалося шляхом влаштування пастки, а не через безпосередній, збройний контакт мисливця з твариною. Адже в такому випадку легко могло статися (а можливо, й ставалося), що переможцем у поєдинку виявився печерний ведмідь.

Попри те, що на палеолітичній стоянці з останнього льодовикового періоду вдалося знайти останки кісток різних тварин, людські останки, на жаль, виявлено не було. Як ми вже згадували, знайти людські останки є шанс тільки в печерах або скелястих порожнинах. Це було б дійсно значним науковим досягненням, якому передували десятиріччя систематичної дослідницької праці. Потенційно можна говорити про два такі мікрорегіони на території сучасного Закарпаття, де трапляються печери і де в осадах теоретично можна натрапити на останки первісної людини: перша така місцевість – це карстові печери Тячівського району (у тому числі Молочний Камінь та Дружба), а друга – північно-західна частина області, де знаходиться чимало печер тектонічного походження, які час від часу відвідують місцеві спелеологи. З усіх печер у цих місцевостях Молочний Камінь є чи не єдиною печерою, у яку можна потрапити без спеціального обладнання. Щоб оглянути інші, потрібно мати окремий дозвіл, відповідну підготовку та обладнання, а вирушати туди бажано в супроводі досвідчених спелеологів.

Крім описаних вище печер, не можемо залишити поза увагою ті природні утворення, порожнини в скелях, гроти, які трапляються на Берегівському низькогір’ї. Окремо виділимо невелику скелясту порожнину поблизу села Бене, яка розташована на південному схилі гори, названої місцевими «Чіллогош», а також гору Келемен, що вивищується серед полів між Бене та Оросієвим. Ця гора відома насамперед завдяки легендам про заховані тут скарби куруців, але є тут чимало печер та порожнин різного розміру.

Отже, зважаючи на археологічне та геологічне різноманіття території сучасного Закарпаття, без перебільшення можемо стверджувати, що епоха великих відкриттів ще далеко не закінчилася, а майбутні покоління мають можливість досягти значних наукових результатів.

Адальберт Рац,

доктор філософії

з природничих наук (PhD)

Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці II

Кафедра історії та суспільних наук