Події Першої світової війни на території сучасного Закарпаття

До 100-річчя закінчення Першої світової війни

Початок ХХ століття – це час надзвичайного загострення суперечностей між розвиненими країнами світу, коли найбільшого розвитку кризові явища набули в Європі. Першу світову війну розпочали два військово-політичні блоки – Антанта, до якої ввійшли Російська імперія, Франція та Велика Британія (блок остаточно сформувався у 1907 році) та Троїстий союз (формувався упродовж 1879-1882 рр.) у складі Німеччини, Австро-Угорщини та Італії (остання на початку війни оголосила про нейтралітет, а невдовзі приєдналася до Антанти). Поступово у конфлікт було втягнуто 38 з 59 держав світу. Війна для обох коаліцій мала несправедливий, імперіалістичний характер, оскільки велася за перерозподіл сфер впливу уже в поділеному світі, нові ринки збуту, джерела сировини тощо.

Українські землі, які мали вигідне географічне розташування та значні матеріальні і людські ресурси, стали об’єктом зазіхань агресивних держав Європи. Росія мріяла про завоювання австро-угорських територій – Галичини, Буковини і Закарпаття. Входження західноукраїнських земель до складу Росії нібито мало завершити тривалий процес „збирання руських земель”, який започаткував ще у XIV ст. московський князь Іван Калита. Крім того, царський уряд Росії прагнув ліквідувати організаційні центри українського національно-визвольного руху в Галичині.

Військові дії в Першій світовій війні

Австро-Угорщина передбачала декілька можливих варіантів вирішення „українського питання”, а саме: приєднати українські землі до імперії та пере-дати їх майбутній Польській державі, створити „санітарний” кордон проти впливу Росії, віддати Україну під протекторат Німеччини.

Румунія прагнула включити Бессарабію й частину Буковини до майбутньої Великої Румунії.

Поляки розраховували на поразку Росії, відновлення своєї держави і на приєднання до неї східно-галицьких, а можливо, й правобережних українських земель як „історично польських”.

Як бачимо, територія України була в полі особливих інтересів щонайменше чотирьох держав і польського політичного руху, який прагнув утворення власної держави. Вони хотіли її приєднати чи то повністю, чи частинами до своїх територій, а це зробити можна було лише за допомогою сили зброї. Це й визначило той доконаний факт, що українські землі стали центром запеклих бойових дій Першої світової війни. В ній жодна європейська держава не враховувала інтереси українського народу щодо відродження його державності.

Трагічною стала в цій війні доля українців, які були розділені між різними країнами, не маючи своєї держави, змушені були воювати один з одним у складі військ Росії та Австро-Угорщини. Значні верстви українського населення на початок війни були охоплені патріотичними настроями, але виявлялися вони в Наддніпрянщині і в західноукраїнських землях по-різному. Українська громадськість Наддніпрянщини підтримувала у війні царський уряд, а переважна частина українців Східної Галичини, Буковини і Закарпаття – уряд Австро-Угорщини.

Франц Йосип І правитель Австро-Угорської монархії

Закарпаття на початку XX століття перебувало у складі Австро-Угорщини. Наш край безпосередньо підпорядковувався Пожонському намісництву Угорського королівства. Територія сучасного Закарпаття поділялася на 4 повіти (жупи): Ужанський, Угочанський, Бережський та Мараморошський.

Економіка краю підпорядковувалась інтересам Австро-Угорської імперії. На той час найбільшими промисловими підприємствами були: найбільший на території краю та в Угорщині лісохімкомбінат „Клотильда” у Великому Бичкові, Свалявський лісохімкомбінат „Сольва”. Працювали металообробні підприємства у Кобилецькій Поляні, Діловому, Довгому, Ужгородська меблева фабрика „Мундус”, Мукачівська тютюнова фабрика. Важливе економічне значення мали видобуток солі у Солотвино та Берегівське виноробство. У 1908 році з Верхньоводянського урочища Тьовшаг до лісо-хімкомбінату „Клотильда” у Великому Бичкові була збудована вузькоколійка, якою звозили спилену деревину.

В сільському господарстві було зайнято 85 відсотків населення краю. Достатньо землі мали тільки 10 відсотків селян, які розводили багато худоби і сільськогосподарську продукцію, яку реалізовували на ярмарках та ринках. Половина найкращих земель перебувала в руках іноземних землевласників та промисловців: графів Шенборнів, Текелі, барона Перені. Безземелля, податки, злидні зумовили трудову еміграцію закарпатців до Канади, США, Аргентини.

На відміну від усіх попередніх воєн, що стосувалися тільки професійних військових, війна 1914-1918 рр. та її керівна сила, генералітет, підкорила собі суспільство в цілому. На війну повинні були працювати всі. В результаті виникло так зване „наказове господарювання”. Всі воюючі держави завели карткову систему. В Угорському королівстві з 1915 р. влада проголосила урожай конфіскованим „на корені”, а отже повністю була ліквідована товарно-грошова система. В.І. Леніну і його більшовикам після захоплення влади в Росії в 1917 році не потрібно було придумувати щось нове в господарському диктаті, хіба що назву „воєнний комунізм”.

Лікар та медичні працівники на фронті

Початок Першої світової війни приніс нові випробовування краянам. Австро-Угорський уряд відводив Закарпаттю роль виробника промислової і сільськогосподарської продукції, яка мала забезпечити потреби армії. Тому репресії, реквізиції, примусові роботи, мобілізаційні заходи стали нормою життя. Закарпатські чоловіки, як і чоловіки інших народів Австро-Угорщини, були призвані в армію цісаря Франца-Йосифа І. В деяких селах відразу як бубнар повідомив про початок війни, з окремих родин на фронт забрали всіх дорослих чоловіків. Всі вони, як і їх генерали, вважали, що повернуться переможцями, але більшість з них залишилась лежати мертвими на землях Галичини, Буковини, на карпатських хребтах, у Сербії, Італії та Бог знає де ще.

Армія Австро-Угорщини була чи не найслабкішою серед армій великих держав учасників війни. Її дивізії не мали успіху на фронті навіть проти малої Сербії, й тому прискорено відступали. В серпні-вересні 1914 р. з Галичини і Буковини до карпатських переходів – Яблунецького, Торунського, Верецько-Бескидського, Ужоцького, Дуклянського і Лупківського, до тодішніх кордонів Угорського королівства і жуп: Марамороської, Березької, Ужоцької, Шариської й Земплинської. Втрата вказаних переходів у Карпатах призвела б до вступу російської армії в Дунайську рівнину і можливої поразки Австро-Угорщини вже на початку війни. Ось чому бої в Карпатах за своїм розмахом, твердістю і кількістю жертв для обох воюючих сторін ‒ Росії й Австро-Угорщини були одними з найвизначніших за всю війну.

Життя в окопах

В кінці вересня 1914 р. одночасно чотири російські армії перейшли Карпатський хребет: 3-я під командуванням Радко-Дмитрієва, 4-а Е. Єверта, 5-а А. Плеве і 8-а О. Брусилова і війшли в долини рік Уж, Латориця, Ріка і Тиса. В Ужгороді, віддаленому від фронту на відстань 10-15 км, запанувала паніка. Така ж ситуація була у Пряшеві, Мукачеві. Ще гірша була в Хусті, Тячеві, адже російські війська зайняли Ясіня, Рахів, Великий Бичків, Мараморош-Сігет.

Частини 3-ї армії через Торунський перевал вийшли до русла річки Ріка, зайняли населенні пункти Майдан, Волове (Міжгір’я), Вучкове, Нижній Бистрий та підійшли до невеличкого гірського села Березово. Зустрівши великий супротив австро-угорських військ, російські війська змушені були 11 жовтня відійти до Галичини. Через п’ять днів, російські війська знову зайняли Волове та його околиці. Село стало сценою важких кровопролитних боїв, які продовжувались до весни 1915 року.

В пам’ять про події тих днів на Торунському перевалі була установлена кам’яна брила де і тепер можна прочитати: „На этом месте захоронены жертвы. Первой мировой войны 1914-1918 рр.”.

Війська 5-ї армії 24 вересня розпочали бої за Ужоцький перевал та заволоділи ним, і в цей же день зайняли село Ужок. Про ці події повідомляла ужгородська газета „Унг” від 27 вересня 1914 року. Взимку 1914-1915 рр. ареною жорстоких кровопролитних боїв знову став Ужоцький перевал, який кілька разів переходив із рук в руки. Внаслідок стрімкого наступу австро-угорські війська 3 грудня 1914 р. оволоділи перевалом, але утримували його лише протягом 20 годин, – наступного дня російські військові підрозділи вибили противника. У католицький Щедрий вечір австро-угорські війська провели масований наступ і 25 грудня цього ж року захопили перевал, але змогли утримати його лише тиждень, – 1 січня 1915 року росіяни знову, уже вчетверте, оволоділи цією стратегічною позицією. Але зрештою він залишився в руках Австро-Угорської армії. Як згадка про криваві події минулого тут стоїть пам’ятник на честь 370 полеглих воїнів у формі зрізаної кам’яної піраміди з хрестом та табличками українською, угорською, німецькою та російською мовами: „Воїнам армій Російської та Австро-Угорської імперій, які загинули в боях за Ужоцький перевал у роки Першої світової війни”.

Військові відділи в Карпатах

Частини 5-ї армії зайняли також Волосянку, Ставноє, Жорнаву, Кострино, Великий та Малий Березний.

Головне завдання покладалось на частини 8-ї армії генерала від кавалерії О. Брусилова, які наносила головний удар в напрямку Гуменне, Кашау (Кошице) і на територію Угорщини. Війська 8-ї армії, якими керував на цьому напрямку генерал Фесенко, через Верецький перевал, зайняли Нижні і Верхні Ворота, Воловець, Уклин і дійшли до Неліпина – передмістя Сваляви. На околицях міста зав’язався запеклий бій, який не вщухав декілька діб.

Про це нам нагадує пам’ятний знак та військове кладовище в Сваляві.

Російські війська під командуванням генерала О.Е. Єверта глибше всього проникли за Карпатами в напрямку Ясіня-Рахів-В. Бичків-Сігет. 7 жовтня 1914 року російські війська були змушені залишити Сігет, а на слідуючий день і В. Бичків.

Незважаючи на те, що військам Австро-Угорщини було завдано значної шкоди, вихід в глиб Угорщини відкладався. Російські війська також понесли величезні втрати, втомилися: битися доводилося в незвичних умовах гірської війни, коли на вершинах гір лютували морози і заметілі, а в долинах панувала бездоріжжя, а головне відсутність в достатній кількості зброї та боєприпасів. Намагатися наступити в бік Мукачева, Ужгорода та Берегова в таких умовах було б божевіллям.

В цих важких умовах зимньої війни в Карпатах у смузі Ужок, Самбор, Мукачево, Стрий, німецьке командування разом з декількома австро-угорськими дивізіями утворили змішану „Імператорську Німецьку Південну армію” (Kaiserliche Deutsche Südarmee) під командуванням генерала піхоти Олександра фон Лінзінгена, на той час штаб Південної армії, було розташовано в Мукачевому.

Російські частини остаточно залишили Карпати тільки у квітні 1915 року, витіснені спільними силами австро-угорської й німецької армій, що здійснила так званий Горлицький прорив у Польщі і відтіснила російську армію далеко на схід. Та головне завдання виконано не було. Незважаючи на величезні територіальні втрати, Росію не вдалося змусити підписати сепаратний мир.

Будинки перетворені на окопи у Карпатах

Удруге активні бойові дії відбулися в Карпатах влітку 1916 року під час відомого Брусиловського прориву. У 1916 році Німеччина вдалася до нового наступу на Західному фронті. Криваві бої точилися за фортецю Верден, яка відкривала шлях на Париж. Щоб полегшити становище французів російський Південно-Західний фронт під командуванням генерала О. Брусилова перейшов в наступ проти австро-угорських військ. У середині серпня 1916 р. російська армія інтенсивними наступальними діями намагалася захопити Яблунецький перевал, австро-угорцям вдалося відстояти цей стратегічний пункт. Активні бойові дії тривали до середини жовтня, але стратегічного успіху не принесли. Фронт перейшов у фазу позиційної окопної війни до липня 1917 року, коли після прориву німецькою армією біля Тернополя російські війська відступили на схід, залишивши все, що було завойовано ціною величезних людських втрат. Війна в Карпатах завершилася.

Угода про припинення військових дій між Німецькою імперією та Антантою. Започаткована 5 жовтня 1918 року, коли німецьким урядом було офіційно оголошено про готовність Німеччини до капітуляції перед Антантою. 10 листопада 1918 р. Берлінською радою прийнято рішення створити тимчасовий уряд – Раду народних уповноважених, яка 11 листопада 1918 підписала у Комп’єні договір про повну капітуляцію імперської армії Німеччини, який поклала край Першій світовій війні.

По закінченні війни територія сучасного Закарпаття стала частиною новоствореної Чехословацької Республіки. За європейськими традиціями влада з пошаною віднеслася до увіковічення пам’яті загиблих воїнів незалежно від того, на якому боці вони воювали. За даними чеського письменника-краєзнавця Ярослава Достала, на території Закарпаття було до 30 впорядкованих військових поховань, де за далеко неповними даними захоронено 18437 солдат і офіцерів. Найбільший військовий цвинтар був в Ужгороді (нині – це занедбане кладовище на вулиці Капушанській, яке не функціонує), де було поховано більше тисячі вояків, які померли в ужгородських військових шпиталях протягом усієї війни. Найбільше (10) військових поховань було біля населених пунктів Великоберезнянського округу, де поховали загиблих у боях за Ужоцький перевал. Біля Яблунецького перевалу було 5 військових цвинтарів з невідомою кількістю похованих. Вони були також у Волівці (549), Підполоззі (344), Торуні, Воловому (нині Міжгір’я), Хусті. В с. Анталівці на Ужгородщині був великий цвинтар похованих росіян, італійців та інших, які померли у розташованому під час війни таборі для військовополонених (картки військовополенених знаходяться на зберіганні в державному архіві Закарпатської області).

Генерал-майор Горват у селі Руське

У ході Першої світової війни у Росії була повалена монархія і відбувся більшовицький жовтневий переворот (25 жовтня 1917 року).

Військова й економічна могутність Німеччини також була підірвана і вона на довгий час опинилася в міжнародній ізоляції, а 9 листопада 1918 року відбулась революція, внаслідок якої була повалена монархія і встановлена парламентська республіка.

Австро-Угорська монархія розвалилася під тиском національно-визвольних рухів. У Чехії загальний політичний страйк 14 жовтня 1918 р. переріс у національно-визвольну демократичну революцію. Чехія і Словаччина оголосили про створення незалежної Чехословацької Республіки. Отримали незалежність серби, хорвати і словенці. Демократичні революції відбулися в Австрії та Угорщині, де були повалені монархії і проголошені незалежні республіки.

Остаточний розпад Австро-Угорщини в кінці жовтня 1918 р. порушив летаргічний сон Закарпатців, пробудитися з якого закликав ще О. Духнович в ХІХ ст. Наче гриби після дощу почали з’являтися Ради всіх політичних відтінків на території від Старої Любовні, що сьогодні у Словаччині, до Ясіня. На жаль, ці Ради чи не щотижня міняли свою політичну й національну орієнтацію.

Отже, після закінчення Першої світової війни сформувалася нова система міжнародних відносин, відбувся перерозподіл світу.

Михайло Марканич