Легенди та історія міста Берегова

У прадавні часи, коли ліси були непролазними хащами, а в дикі гори зайвий раз не пішов би жоден лицар, жив на світі пастух на ім’я Сас. На місці теперішнього Берегова лежала широка рівнина. Сюди на пасовисько пригнав він із сусіднього села своє стадо.

Старовинний костел у Берегові фігурує в багатьох легендах

Пасовище було велике, тому на ньому могли знаходитися десятки стад, не заважаючи одне одному. Та цього разу вийшло інакше. Два стада випадково зустрілися. Відтак бики-вожаки, щойно глянувши один на одного, несамовито заревли і кинулись у смертельний бій. З налитими кров’ю очима, риючи копитами землю й здіймаючи куряву, бики-велетні билися не на життя, а на смерть. Пастухи, нещадно шмагаючи батогами обох тварин, марно намагалися їх розборонити. Бики не відчували болю і знову й знову кидалися один на одного. Довго тривав цей бій, аж поки Сасів бик не прогнав свого суперника з його чередою. За ними поспішив і його пастух. Сас лишився один на пасовищі, як раптом побачив на розритій копитами й рогами забіяк землі щось блискуче. Це були золоті монети. Пастух почав копати далі й знайшов величезний скарб.

Від того часу Сас свого бика-переможця тримав у великій пошані. Шовковою травою годував, джерельною водою напував. І щоб увічнити пам’ять про перемогу, замовив різьбяру вирізьбити в камені його голову, а тоді поставив її підпорою склепіння храму у своєму селі Великі Береги. Той камінь нібито ще й нині величається в сільській церкві. Однак за іншими інтерпретаціями цієї легенди, обидва бики-забіяки були із Сасового стада.

Так чи інакше, на гроші зі скарбу щасливчик вирішив побудувати храм (нинішній костел на майдані Ракоці) просто на місці своєї знахідки. З цього храму й почалося місто, пізніше назване на честь пастуха та назви цієї місцевості – Берег-Сас. Так мовиться в легенді.

А ось науковці розповідають, що місцевість, де розташоване місто Берегово, була заселена людиною ще в глибоку давнину. Адже ця благодатна земля дійсно має вигідне географічне положення. З півночі й північного сходу вона оточена відрогами Карпат, а далі на південь і захід відкривається широка Потиська рівнина. На території Берегова виявлено поселення різних археологічних епох: палеоліту, неоліту, бронзи, а також останки поселень Куштановицької культури (VI–IV ст. до н. е.) і слов’янських поселень VIІІ–X століть. Тут на південних схилах, а також на правому й лівому берегах річки Верке ще в кінці ХІХ століття відомий закарпатський археолог Тиводар Легоцький виявив кілька поселень давньослов’янського часу. Серед знахідок уламки кераміки з характерними для давньослов’янської культури хвилястими горизонтальними лініями, фрагменти залізних ножів, обпалені людські рештки і попіл, пряжки, уламки серпів, посуд та ін. Виявлене поселення й окремі знахідки датуються VIII–IX століттями. Ще одне поселення давніх слов’ян на околицях сучасного Берегова (колишнє село Буча) відкрив у 1965 році археолог ужгородського університету Степан Пеняк. За даними науковця, воно тягнеться вздовж річки Верке на 800 метрів. Археолог дослідив кілька жител, виявив глиняну піч, уламки кераміки з лінійно-хвилястим орнаментом, залишки залізоплавильного горна, монету Х століття – арабський дирхем, цвяхи, клини, ножі, серпи, шпори та ін.

До речі, відомий реформатський церковний письменник Папаї Паріз Ференц (1649–1716) у своїй книжці «Dictionarium latino-hungaricum» стверджує, що колись на місці Берегова було поселення епохи Римської імперії під назвою Перігіум. Однак науково підтвердити цю інформацію поки що не вдалося.

Натомість з історичних джерел відомо, що після сходження на угорський престол короля Бейли в 1060 році згадана місцевість перейшла в спадок до його молодшого сина – принца (герцога) Ламперта. Імовірно, саме він і був засновником поселення на берегах річки Верке, названого за його іменем Лампертхаза, або Villa Lamperti (тобто маєток Ламперта). Очевидно, спочатку це й був просто маєток, побудований герцогом серед прекрасної природи Закарпаття для відпочинку чи полювання.

Тривалий час поселення носило ім’я угорського принца. Однак, коли в 1141 році угорський король Гейза II запросив сюди саксонських колоністів, тут виростає невелике шахтарське містечко, яке згодом починають називати Сасом або Лампертсасом. Саксонці активно видобували золото на рудниках сучасного Мужієва, що знаходиться поряд з Береговим. Припускають, що саме вони навчили місцевих вирощувати виноград. З німцями сюди прийшли й католицькі духівники, які, швидше за все, і заснували перший католицький костел, котрий дослідники сьогодні датують ХІІ століттям. За духівниками, кажуть, прийшли й лицарі, які мали охороняти святих отців. До речі, про саксонських колоністів збереглося чимало легенд та історичних даних і в інших місцях Закарпаття. Наприклад, село Сасово, за легендою, також походить від назви сасів, тобто саксонців, що колись оселилися тут.

Відомо, що в 1241 році монголо-татарське військо хана Батия вщент розгромило невелике на той час поселення Лампертсас. Первісний костел був знищений, але вже в 1370 роках на тому ж місці храм перебудували в готичному стилі. Старий бічний вхід, який вріс у землю майже на півметра, прикрашений незрозумілими кам’яними обличчями з давніх часів. До речі, за легендою про пастуха Саса, котрий нібито заснував місто, це саме він колись велів замурувати сюди витесане з каменю зображення своєї голови, а з іншого боку – зображення лева, який сьогодні є гербом Берегова.

Уже в 1247 році для відбудови міста й заселення його території король Бела IV знову запросив сюди німецьких переселенців із Саксонії, яким надав певні торговельні привілеї. А з 1342 року Лампертсас отримав статус вільного королівського міста. Назва Береґсас (Beregszász) уперше з’являється в 1504 році, коли місто стало адміністративним центром комітату Берег.

Протягом XVI–XVII століть поселення неодноразово потерпало від нападів. Так, у 1566 його зруйнували татари. У 1657-му місто спалили польські війська під проводом князя Любомирського, у 1686-му – війська Габсбурґів.

У 1703 році на центральному майдані Берегсаса Томаш Есе вперше розгорнув прапор повстання, яке переросло у визвольну війну угорського народу. Саме тут у 1705 році лідер повстання Ференц II Ракоці видав свій знаменитий заклик до боротьби проти Габсбургів. Після придушення повстання Карл VI Габсбурґ забрав місто разом із маєтками в роду Ракоці та в 1728 році передав його австрійському роду Шенборнів (нім. Schönborn).

У 1880 році сталася масштабна пожежа, що зруйнувала велику частину міста. Справжнім відчайдухом виявився лікар Ліннер, який узяв величезні позики в банку під свої виноградники. Завдяки цьому місто набуло колишнього вигляду та знову почало процвітати. Так, у 1910 році тут мешкало 12933 людей.

У чехословацький період (1911–1939 роки) Берегсас офіційно перейменовано в Берегово. Нині це єдине в Україні місто, де більшість населення становлять етнічні угорці. Тут переважає угорська мова, діють Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ, угорський національний театр… Берегово по праву вважається культурним центром угорців Закарпаття.

Руслан ФАТУЛА