Замок Мінта (Minta – угор.) або Квасівський замок (Kovászói vár – угор.) в селі Квасово Берегівського району вирізняється серед замків Закарпаття з кількох причин.
Найперше, з огляду на початкову кам’яну будову укріплення, що сягає XII-XIII ст. ця пам’ятка є однією з найстаріших середньовічних кам’яних споруд (а можливо й найдревнішою) на Закарпатті та в Україні загалом.
По-друге, замок Мінта є класичним зразком укріплення невеликого лицарського феода високого та пізнього середньовіччя і як такий, зазнав дурної слави через основний рід занять цілого ряду його останніх власників – а саме раубрітерство (raubritter – лицар-розбійник).
Романтичний образ раубрітера, привнесений лицарськими романами XVIII ст. мав під собою широку практичну основу. Характер ведення середньовічних воєн між феодалами, відмінності місцевих законів, що стосуються права збору податків і митних зборів при перетині кордонів феоду, міжконфесійні суперечки, свідчать про такі дії, які сьогодні кваліфікуються як звичайний грабіж та розбій. В ті далекі часи вони розглядалися феодалом як законне право та загальноприйнятий метод ведення війни. Більше того, для деяких збіднілих родів це було основним джерелом доходів та улюбленим заняттям, безпечність якого підкріплювалася надійними мурами власної фортеці.
Однак окремі особистості, як от Пал (Павло) Мотузнаї, прославились своїми наїздами і грабунками настільки, що прирекли замок Мінта на загибель та дурну славу по всьому Угорському королівству. Це не зовсім справедливо, адже маєток та укріплення Квасова за свою довгу історію знали багатьох власників, серед яких були навіть королівські особи.
Точно невідомо, коли саме в Квасово були споруджені перші укріплення, але на основі аналізу замкових руїн, а також на основі згадок у писемних джерелах, час його спорудження деякі дослідники відносять до ХІІ або ХІІІ століть.
Цілком можливо, що перші кам’яні укріплення, були споруджені ще до монгольскої навали. Таким чином, квасівський замок є одним із найбільш давніх кам’яних фортифікаційних об’єктів не тільки Закарпаття, але й України в цілому. Однак на основі розкопок, які були проведені на замчищі у 2009 році археологічною експедицією УжНУ, був зроблений несподіваний попередній висновок, що укріплення в Квасово, імовірно, могли спорудити у XVI столітті. Тож поки-що давність замчища не підтверджена матеріальними даними.
У 1098 році в одній з грамот зустрічається згадка, що в цей період землі у районі села Квасово належали брату угорського короля. Майже напевне Квасівського замку тоді, ще не існувало. Починаючи з ХІ століття, південно-західній закарпатські землі були включені до складу Угорського королівства, і на території нових володінь корони активізується спорудження форпостів.
Замок Мінта було споруджено на східній околиці села Квасово. Вперше ця назва зустрічається в 1270 році як Koazou néven позначаючи коронний маєток. Місцем для будівництва була обрана невелика скеля, яка розміщується у ста метрах від русла ріки Боржава (притока ріки Тиса), на її правому березі. Над рівнем ріки скеля піднімається на висоту 15 метрів. Північні і північно-східній схили пагорба були досить крутими, південний і південно-західний – пологими. Західну частину замка додатково підсилили штучним ровом глибиною до чотирьох метрів.
Укріплення побудовано на одному з відрогів Берегівського нагір’я. З боку рівнини замок прикритий самотнім пагорбом, «курганом красуні», як його називають місцеві жителі. Це давало можливість власникові замку контролювати всі перевезення, які йшли по древньому «соляному шляху» долиною Тиси, а при нагоді й зненацька грабувати подорожніх. Одночасно він контролював вихід із Боржавської долини.
Поступово замковий комплекс отримав вигляд трикутного у плані укріплення. Замчище оточили кам’яні стіни товщиною 1,3 метра. Під захистом стін розмістилися господарські споруди. У східній частині замку у скельному масиві був викопана криниця. Квасівський замок був невеликим укріпленням – найдовша (південно-східна) стіна мала довжину біля 40 метрів, а дв інші сторони замкового трикутника були тридцятиметрової довжини. Площа центральної частини замку – 450 квадратних метри. Зі сходу до замкових стін прилягала споруда, призначення якої поки-що невідоме.
В якості укріплення замок Мінта вперше згадується в 1390 році. Фортеця, яка знаходилася у королівській власності, була подарована Сігізмундом І Люксембургом (1368 – 1437) за заслуги Яношу, сину феодала Юрія Нодьмігали. Після смерті Яноша розпочалася суперечка за право володіти замком. Три сім’ї (Екчі, Баторі і Сонісло) претендували на Квасівський замок, який за рішенням суду передають під владу впливового роду Баторі.
У 1461 році замок стає власністю Ержбет Сіладі, матері угорського короля Матяша Хуньяді (1443 – 1490).
У 1549 році Єлизавета Екчі, власниця замку, продає квасівську фортецю за 2000 форинтів Пал Мотузнаї, який володів твердинею протягом 1557 – 1563 років. Пал, скориставшись боротьбою між королем Угорщини, імператором Фердинандом І Габсбургом (1503 – 1564) і Яношем ІІ Жигмондом Запольяі (1540 – 1571), правителем Трансільванії, почав нападати на володіння сусідніх феодалів. В цей час ці землі були спірною територією між Габсбургами, трансільванськими господарями,турками та ареною протистояння між католицькими та протестантськими володарями.
У 1563 році угорський сейм, який засідав у місті Пожон (нині – Братіслава), прислухавшись до числених скарг на злочини Мотузнаї, постановив: “замок зруйнувати, майно власника конфіскувати на користь державної скарбниці”.
Взимку 1564 році військо, що складалося з дворянського ополчення і загону імператорських солдат під командуванням Лазаря Шевенді підійшло до стін Квасівського замку. Однак замок був порожнім, а сам Пал Мотузнаї втік. На виконання рішення сейму, укріплення були спалені та зруйновані. Феодал-розбійник встиг відійти зі своєю челяддю вгору по річці Боржаві в гори. Як припускають Дмитро та Іван Поп в своїй книзі «Замки Подкарпатской Руси» він міг знайти притулок в легендарному замку Бронька. Хоча в цей період Броньківський замок вже був в руїнах, він все ж цілком міг бути зручним прихистком для розбійників.
Зрештою, злодіяння Пала Мотузнаї могли мати й перебільшений або навіть надуманий характер. В ситуації коли за контроль над угорським королівством боролися католики та протестанти, конфіскації та судові стягнення під приводом звинувачень у страшних злодіяннях та блюзнірствах шляхтичів-кальвіністів були улюбленим інструментом королівських властей в Пожоні. Якби там не було, вже згодом замок був відремонтований і ним знову володіли представники роду Мотузнаї, про що свідчать королівські грамоти.
У 1600 році замком володіли Гедеон и Жигмонт Мотузнаї. У 1623 році, після смерті Гедеона и Жигмонта Мотузнаї замок переходить у власність до трансільванського князя Габора Бетлена (1580 – 1629), який у свою чергу дарує фортецю Петеру Редеї, який командував княжою кавалерією. Проти такого явного порушення спадкового права виступив Мотузнаї, фактичний спадкоємець замку, а також Лелеський конвент, але невідомо, чи зміг повернути Мотузнаї свою власність.
У 1627 році замок перейшов у власність Давида Шикован-Біловарі. Це був останній власник замку, чиє ім’я зберегла історія. Кому замок належав після нього – невідомо.
У ХVII – XVIII століттях заком був жилим, у ньому добудували двоповерхове жиле приміщення з великими підвальними приміщеннями. Замок позначений на австрійській карті кінця XVIII століття.
У середині ХІХ століття була складена топографічна карта села Квасово (зберігається у Закарпатському обласному державному архіві), на якій зокрема можна побачити замок, який позначений як цілісна, а не зруйнована споруда.
У 60-х роках ХХ століття на замчищі проводилися розкопки. З внутрішнього боку двору, біля північної стіни, був заложений розкоп розмірами 6 на 6 метрів. Відомостей про те, що було виявлено в ході цих розкопок, немає.
У 2004 році замчище очищали від заростей і сміття. Навесні 2009 року у рамках програми Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету з вивчення замків Закарпаття була організована археологічна експедиція, яка дослідила залишки Квасівського замку. Розкопки повинні були допомогти у вивченні хронології твердині.
Біля західної стіни, з боку внутрішнього двору, був закладений невеликий розкоп розмірами 3 на 4 метри та глибиною 3,2 метра. Його верхня частина (біля одного метра) складалася з будівельного сміття (каміння, цегла, штукатурка), глибше залягав шар глини, а біля основи культурного шару знаходився материк, представлений скельною породою, вкритий шаром каміння у 30 сантиметрів. Під завалами будівельного сміття, в центральній частині розкопу, була виявлена яма для сміття діаметром один метр та глибиною 1,25 метра, вон а була заповнена глиною зі значним вмістом кераміки та костей тварин. Знайдену кераміку датували XVI століттям. Крім кераміки були знайдені залізні вироби – цвяхи, наконечник арбалетної стріли, мушкетні кулі і бронзові орнаментовані пластини.
На основі матеріалів розкопу був зроблений попередній висновок, що Квасівський замок спорудили у ХVI столітті. Цей висновок ставить під сумнів попереднє датування замкового комплексу, який, як вважалося раніше, був споруджений у ХІІ – ХІІІ століттях. Хоча площа розкопу була невеликою, і остаточні висновки з приводу датування робити рано. Фортеця була споруджена у стратегічно вигідному місці, так що укріплене поселення на замковій горі могло існувати набагато раніше, можливо, майбутні розкопки доведуть це. А поки що часом спорудження фортеці можна вважати пізнє середньовіччя.
Сьогодні замок перебуває в руїнах. Стіни, які оточували його територію, місцями зруйновані до рівня замкового двору. Кругла замкова башта сильно пошкоджена, частина її стін зруйнована до рівня фундаментів. Слідів внутрішніх замкових споруд не видно. Замчище не забудоване, але зі сходу до нього майже впритул прилягає витягнута напівзруйнована споруда, імовірно, колишня колгоспна будівля, яка загороджує вид на пам’ятник. Більше того, в пресі останніх років повідомлялося що на території замку місцевими селянами облаштовано тракторний парк. Тож Квасівський замок поповнює цілий ряд пам’яток Закарпаття, що потребують негайного догляду та консервації.
За матеріалами сайту: zamki-kreposti.com.ua
