Мукачівський монастир як частина таємного та незвіданого

Ми не одноразово розповідали про те, як багато в Україні та зокрема на Закарпатті історичних пам’яток. Сьогоднішня наша історія про Мукачівський Свято-Миколаївський монастир.

Згідно з усним переказом і передмовою до Мукачівської хроніки, монастир був заснований в XI ст. Таку ж інформацію подають книжки, зокрема «Мукачево у старовинній листівці» або «Мукачево очима наших бабусь та дідусів».

Монастир розташований у мальовничому місці на Чернечій горі, що на правому березі річки Латориці. Його засновником вважається подільський князь, володар Мукачівського замку Федір Коріятович. Свого часу саме Мукачівський василіанський монастир був головним символом Мукачева, який зображали на поштових листівках.

Чому саме Свято-Миколаївський?

Згідно з легендою, одного разу князь полював на Чернечій горі й зустрівся зі змієм, від якого зумів позбутися лише завдяки Святому Миколаю. На знак вдячності Федір Коріятович заснував на цьому місці церкву й монастир. Писемні джерела свідчать, що на початку ХVІ ст. монастир уже існував. Він, як і церква, був збудований із дерева.

У 1661 році молдавський воєвода Августин Мултянський, замість дерев’яної, звів кам’яну церкву. Остання простояла до 1823 року. Сучасну церкву Святого Миколая збудували протягом 1798–1804 років, коли настоятелем монастиря був закарпатський Геродот, автор знаменитої праці «Короткий нарис фундації Мукачівського монастиря» Іоаникій Базилович.

Сам монастир був невеликий. За даними 1734 року, в ньому знаходилося тільки 6 чернечих келій та одна їдальня, а також дві кімнати, комора й кухня мукачівського єпископа.

Протягом 1766–1772 років за гроші мукачівського грека Деметера Ракоці монастир збудували в його сучасному вигляді. Тут збереглися велика й цінна бібліотека (понад 7 тисяч томів), колекція старожитностей та деякі старовинні єпископські символи влади.

У 1926 році Папа Пій ІІ подарував монастирю ікону Божої Матері, яка повинна була опікуватися вірниками Мукачівської єпархії. Вона отримала назву «Мукачівська заступниця». У 1946 році ікону сховали, і її місцезнаходження донині невідоме.

За радянських часів монастир передали православній церкві, у руках якої він перебуває до сьогодні.

Довгий час тут жив і працював архімандрит Василь Пронін – відомий історик, археолог-аматор. Майже 50 років він опікувався парафіянами Свято-Миколаївського храму і десятками тисяч паломників Чернечої гори.

У ХVІІ ст. при монастирі виникла бібліотека, у фондах якої зберігалися цінні церковнослов’янські книги, видані в Острозі, Києві, Львові, Чернігові та інших містах. Серед рідкісних пам’яток писемності слід виділити «Закарпатське Євангеліє» (1401) та «Біблію» Івана Федорова (1581).

Ілона ВІЛЬНА