https://rx.ua
3160
11:28 28.012021

Чому не відбулося злиття закарпатських реформатів із баптистською церквою радянського союзу в 1947 році?

Історія 13979

У статті зроблено спробу «оживити» забуту церковно-політичну концепцію, якій не присвячено уваги не тільки в історії угорської церкви, а й майже повністю забуто в середовищі закарпатських угорських священиків. Ба більше, навіть колишній ініціатор – голова Генерального конвенту Угорської реформатської церкви Ласло Ровос (Ravasz László) – не згадував про ці події в пізніших мемуарах. Ми спробували розкрити цю білу пляму на підставі архівних джерел та спогадів очевидців.

Коли в січні 1946 року СРСР поширив свою владу на Закарпатську Україну, що існувала на території сучасного Закарпаття з листопада 1944 р., уже тоді на порядку денному керівництва стояло «уніфікування» конфесійного різноманіття мешканців краю. Оскільки радянська держава відкрито пропагувала ідеологію атеїзму, в імперії Сталіна зовсім або майже не знали протестантські конфесії. Виняток становили баптисти, яким дозволили створити Всесоюзну раду Євангельських християн-баптистів із центром у Москві. Щоправда, її керівникам регулярно доводилося звітувати державним органам про свою діяльність, яка весь час контролювалася. Тож коли нові володарі нашого краю зіткнулися з фактом, що на Закарпатті живе не 100-200 протестантів, а лише вірників реформатської церкви понад 90 тисяч осіб, вони не дуже уявляли, що з цим робити. У якості першої реакції найочевиднішим рішенням владі видавалося об’єднання реформатів з єдиною визнаною в Радянському Союзі протестантською конфесією – баптистами.

Іронія долі полягала в тому, що вперше питання про можливість об’єднання закарпатських реформатів з радянськими баптистами порушив на початку 1947 року голова Генерального конвенту Угорської реформатської церкви (УРЦ) Ласло Ровос. Така ідея виникла в голові єпископа після того, як влітку 1946 року в Москві побував із візитом голова Союзу південних баптистів Америки (Південна баптистська конвенція), після чого «в закордонних церковних газетах з’явилися статті про цей візит, де повідомлялося, що російські баптисти, які становлять більшість протестантської громади і одночасно управляють нею, мають хороші зв’язки як із органами державної влади в Москві, так і з керівництвом закордонних протестантських церков». Це наштовхнуло Ласло Ровоса на думку звернутися до голови Союзу баптистів з проханням «подбати про ці громади», бо «на угорських реформатів там (на Закарпатті – авт.) впала кара, про яку читаємо в Євангелії: уражу пастиря, і розбіжаться вівці. Після від’єднання угорські реформати, полишені на землях предків, повністю осиротіли, живуть без пастиря, вирвані з братської громади, полишені самі на себе».Йдеться про те, що єпископ – помилково – вважав, нібито восени 1944 року більшість закарпатських реформатських священиків покинули місця свого служіння.

Єпископ УРЦ Ласло Ровос

5 березня 1947 року Правління Конвенту готувалося закликати Союз баптистів до «співпраці в побудові Царства Божого», але в підготовленому 11 березня англомовному листі вже йшлося про «включення громад закарпатських угорських реформатів до союзу російських протестантів». Паралельно у листі, адресованому місцевим священикам, Правління закликало закарпатців «з метою спільної побудови Царства Божого шукати зв’язки з російськими протестантами». Тобто, якщо голову баптистів просили про «включення», що може означати і приєднання, то закарпатське духовенство закликали лише до налагодження контактів. Ці відмінності в формулюванні думок згодом спричинили проблеми між закарпатцями та радянськими баптистами під час переговорів.

Лист Ласло Ровоса до голови Союзу баптистів (джерело: MRE ZSL, 2f. F., 41. d., 1947/1485. 6.)

Через короткий час надійшла і відповідь голови Союзу баптистів Луї Д. Ньютона (Louie D. Newton) єпископу Л.Ровосу до Будапешта та Якову Жидкову – голові баптистів у Москві. У результаті 2 червня 1947 року до Закарпаття прибув член Всесоюзної ради Євангельських християн-баптистів (ВР ЄХБ) Ілля Григорович Іванов. Оскільки радянський уповноважений у справах релігійних культів не заперечував проти цієї поїздки, можна припустити, що влада поставилася до початку переговорів позитивно (або принаймні зайняла вичікувальну позицію). Безперечно, московський гість був у непростій ситуації, бо Всесоюзна рада уповноважила його на позицію, згідно з якою вона вбачає можливість співпраці з реформатами тільки в разі їхнього повного юридичного підпорядкування. Однак у першій половині червня – як йдеться в одному джерелі – «підготувати переговори, заплановані з представником баптистської церкви, не вдалося, і реалізувати їх за той час, поки він тут перебуває, не видається можливим». Зрештою, зустріч відбулася, але завершилася безрезультатно. Щоправда Іванов не повернувся до Москви, а продовжив спілкування з реформатами, але вже не офіційно. Про це ми дізнаємося з листа Лайоша Гулачі (Gulácsy Lajos), написаного до сестри з шурином. Зрештою, 27 червня на засіданні керівництва трьох церковних округів, що відбулося в Берегові, було ухвалено рішення:

  • Надіслати в Ужгород письмову заяву обласному уповноваженому в справах релігійних культів про те, що вони готові співпрацювати з баптистами;
  • Звернутися листом до Всесоюзної ради Євангельських християн-баптистів, у якому, посилаючись на лист єпископа Л. Ровоса, заявити, що вони «…готові розпочати практичну реалізацію згаданої співпраці»;
  • Призначити час та місце перших офіційних переговорів із баптистами.

Місцем для зустрічі було обрано селище Батєво, у першу чергу через наявність зручного транспортного сполучення. Збори духовенства відбулися 8 липня 1947 року, до наших днів зберігся оригінал протоколу угорською мовою. Церковне керівництво винесло на порядок денний два питання: a/ ознайомлення з листами Ласло Ровоса; б/ обрання з-поміж священиків делегатів, уповноважених «на переговори про духовну єдність і співпрацю реформатів та євангельських християн-баптистів, а також на підписання відповідної угоди». Відповідно учасники зібрання ухвалили два рішення:

1./ Підтримуємо рішення, ухвалене деканами Закарпатської реформатської церкви 27 червня 1947 року в Берегові, і вважаємо за необхідне розпочати консультації із Всесоюзною радою Євангельських християн-баптистів у Москві.

2./ На переговори і підписання угоди обрати делегацію у складі: 1. Йожеф Ваш (Vass József), 2. Бертолон Русько (Ruszka Bertalan), 3. Бейла Генчі (Gencsy Béla), 4. др. Лайош Шаркань (Dr. Sárkány Lajos), 5. Йожеф Нодь (Nagy József), 6. Іштван Іййеш (Illyés István) ».

Оригінал протоколу зібрання в Батєві (джерело: ДАЗО, Фонд P-1490, опис 1. од. зб. 18.)

Через три дні в Берегові делеговані реформатські священики зустрілися з І.Івановим та його закарпатським одновірником Ф.І.Ковачем. У складеному на переговорах протоколі зустрічаємося з цікавим визначенням: місцеві священики записали себе як представників Закарпатської угорської реформатської церкви. Зустріч завершилася безрезультатно, це була тільки спроба познайомитися ближче. Тобто ні на зібранні в Батєві, ні на берегівській зустрічі не формулювалося питання про об’єднання церков. Навіть якщо воно й озвучувалося, то не знайшло підтримки серед реформатів, тому і не було внесене до протоколу. Переговори відкладалися, а потім завершилися безрезультатно насамперед тому, що серед реформатського духовенства не було згоди в питанні – хочуть вони об’єднання чи ні. Відомо про існування групи священиків, які рішуче виступили за об’єднання, натомість два деканиДюла Барі (Bary Gyula) та Шандор Лайош (Lajos Sándor) категорично були проти, мотивуючи незгоду тим, що таке об’єднання призведе до ліквідації реформатства на Закарпатті.

Дюла Барі – декан Березького церковного округу
Шандор Лайош – угоча-марамороський декан

Зрештою, ужанському декану Бейлі Генчі вдалося наблизити протилежні точки зору. Він рекомендував прийняти пропозицію співпраці з баптистами, але тільки за певних умов. Їх сформували в такі пункти:

  1. «Реформати приймають Всесоюзну раду Євангельських християн-баптистів (ВР ЄХС) в якості духовного центру, якщо їм буде дозволено делегувати своїх представників у Раду;
  2. Реформати визнають адміністративну владу головного пресвітера регіону і надають можливість ВР ЄХС перевіряти їхню роботу та надсилати представників до ради церковного округу;
  3. Реформати зберігають усі особливості церковних обрядів, але надають можливість представникам ВР ЄХС виступати в їхніх релігійних громадах, відповідно реформати отримають право проповідувати в громадах християн-баптистів;
  4. Реформати самостійно здійснюють керівництво своїми релігійними громадами;
  5. Реформати мають своїх деканів, які в духовних справах підпорядковуються тільки ВР ЄХС, а в адміністративних – архідиякону (старшому пробсту) ;
  6. Духовне управління церквами Закарпаття, у тому числі і Реформатської церквою, здійснює один з членів ВР ЄХС;
  7. Реформатська церква робить добровільні внески для покриття витрат ВР ЄХС;
  8. Не приймає інших вказівок, крім даних ВР ЄХС, а свою територію реформатська церква не вважає підпорядкованою Головній раді Реформатської церкви Угорщини в Будапешті;
  9. ВР ЄХС бере на себе всю правову та духовну відповідальність, зокрема і за реєстрацію реформатської церкви згідно з вимогами законодавства».

Ці умови були передані І.Іванову, який у своєму звіті кваліфікував переговори з реформатами як успішні і висловив сподівання, що вони в майбутньому закінчаться об’єднанням із радою баптистів.

Потім у питанні об’єднання/співпраці на певний час настав повний штиль. Можливо, причина цього полягала і в тому, що в цей час «за наказом Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР від 20 травня 1947 року уповноважений Ради у справах релігійних культів у Закарпатській області розпустив нелегальну організацію, що діяла під назвою «Клуб Східних братів» («Дружне коло»). Про факт розпуску офіційним листом були повідомлено в тому числі й Жігмонда Шімона (Simon Zsigmond), Барну Горкаі (Horkay Barna) і Йожефа Зімані (Zimányi József). Попри це члени «Дружнього кола» продовжували свою місіонерську діяльність. Уповноважений РСРК по УРСР П. Вільховий напевне відчув, що події вислизають з-під контролю закарпатського уповноваженого і тому, ймовірно, наказав йому особисто проконтролювати справу припинення діяльності «Дружнього кола». У вересні Лямін-Агафонов викликав до себе Жігмонда Шімона як керівника «Дружнього кола» і вимагав пояснень, як організація, заборонена ще понад три місяці тому, діє і надалі. «Припиніть, – говорив уповноважений у релігійних справах, – бо інакше на вас чекають репресії». Однак, здається, місіонери не злякалися цих погроз, бо біблійні гуртки діяли й надалі. «На початку жовтня жінки почали говорити, що хлопців з біблійних гуртків викликають до КДБ на допити», – згадує Барна Горкоі. 15 жовтня арештували священиків Йожефа Зімані та Барну Горкоі, яких КДБ вважало найактивнішими членами «Дружнього кола». Обом суд виніс вирок у вигляді позбавлення волі на сім років у виправно-трудовій колонії.

Між липнем і жовтнем 1947 року Рада у справах релігійних культів кардинально змінила свої плани стосовно зближення реформатів і баптистів. Про це ми дізнаємося зі звіту П.Вільхового за останній квартал 1947 року, де окремим питанням розглядалося об’єднання двох конфесій. Уповноважений по УРСР у звіті, поданому до Ради у справах релігійних культів Радянського Союзу, рекомендував таке: «реформатську (кальвіністську) церкву об’єднувати з євангельськими християнами-баптистами недоцільно… Процеси, що відбуваються у внутрішньому житті реформатської церкви, свідчать про те, що дану церкву необхідно тримати, так би мовити, під «скляним ковпаком», а не ховати за ширму євангельських християн-баптистів». Думку Вільхового поділяв і його московський керівник Полянський, який своїм наказом від 20 квітня 1948 року затвердив відмову від об’єднання реформатів і баптистів. Тобто переговори між двома конфесіями перервали державні органи, тому питання, чи буде між ними співпраця, чи об’єднання – стало неактуальним. Цей же наказ доручив відповідним органам Української РСР якнайшвидше розпочати процес реєстрації реформатських громад.

Отже, так закарпатські реформати у 1947 році не були приєднані до баптистської церкви.

Ібоя Самборовскі-Нодь, PhD, історик

Кафедра історії та суспільних дисциплін

Закарпатського угорського інституту ім. Ф.Ракоці II

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне