https://rx.ua
2992
17:54 22.082020

Легендарний Боржавський замок

Історія 10415

Боржавський замок – одна з найдавніших фортифікаційних споруд Закарпаття, руїни якої розташовані в низовинній місцевості за 200 метрів до південного сходу села Вари Берегівського району. Про цю фортецю є згадки в древньому літописі й давніх документах. Вона оспівується в багатьох красивих міфах та легендах карпатського краю.

Боржавський замок на знімку із супутника

У наші дні замок Боршо, на жаль, є археологічним об’єктом, а не архітектурним. Про древні фортифікаційні укріплення нагадують кількаметрові земляні вали. Від давньої споруди, з якої, імовірно, почалося утворення нинішнього села Вари та сусіднього села Боржава, практично нічого не залишилося.

Розташування і план фортеці

Залишки Боржавського городища розташовані за кілька сотень метрів від угорського кордону в трикутнику, утвореному в місці злиття річок Боржава й Тиса. Площа городища – 0,7 га. Із заходу та півдня воно було оточене болотистою місцевістю. У давнину Боржава протікала зі сходу городища, нині ж, унаслідок регуляції, річка тече з протилежного боку. Нове русло проходить і по території історичної пам’ятки, тож частково зруйнувало її. У давні часи розташування поселення в клині, утвореному двома руслами, було добрим природним захистом. З півночі, сходу та півдня доступ до городища обмежували води річок, а із заходу та північного сходу поселення оберігали болота.

Фортифікаційна система укріплення охоплювала трикутний майданчик розміром 120 х 110 метрів, що повторює форму місцевості, і була представлена ровом, валом та, можливо, дерев’яними укріпленнями у верхній частині валу. У південно-східній частині замчища зберігся глибокий розріз завширшки близько 10 метрів, відомий серед місцевого населення під назвою «Залізні ворота».

Городище складається із двох частин – власне укріплення та площі, яка прилягає до нього. Дослідники відзначають, що в середині ХІХ століття на городищі було сільське кладовище, котре значною мірою зруйнувало його. Нині ще частково збереглися грандіозні земляні вали, висота яких сягає понад 4 метри. Перед валом у 1960-х роках дослідники виявили сліди заливного рову (нині візуально не простежується), земля якого використовувалася для зведення насипу. Селище, що прилягало до фортеці, не мало валів і було обведене невеликим схилом. Майданчик поселення розташований на 2–3 метри вище від навколишньої рівнини. Під західною частиною валу скарбошукачі відкрили підземний хід розміром 0,8 х 0,7 м. Він не досліджений, і призначення його досі не з’ясоване.

Згадка в найдавнішому угорському літописі

Про давнє укріплення нагадує сама назва села Вари (угор. var – «фортеця, замок»). Фортеця згадується й у найдавнішому угорському літописі Gesta Hungarorum невідомого автора, якого прийнято називати Анонім чи Анонімус. Відомо, що він, імовірно, був нотарем угорського короля Бейли III (1172–1196). Отже, появу самого документа науковці датують другою половиною ХІІ століття.

У 14-й главі літопису городище вказане у зв’язку з проникненням угорців у регіон Верхнього Потисся. «У 903 році після Різдва Христового вождь Арпад, пославши свої війська, весь край, який лежить між Тисою і Бодрогом, аж до Угочі собі підпорядкував і фортецею Боршо оточив, а на третій день приступом узяв, стіни зруйнував, а воїнів Салана в кайданах повів до фортеці Гунг». Укріплення дослівно він називає castrum borsoa (хроніка написана латиною), тобто «фортеця Боршо» чи «фортеця Боржава». Гунг – це Ужгород, який, згідно з літописом, угорці захопили перед узяттям Боржавського замку, коли вбили князя Лаборця біля річки Свіржава (нині р. Лаборець у Словаччині). Царя Салана співвідносять із болгарським царем Симеоном I Великим (864 або 865–927), а землі поблизу нинішнього села Вари до приходу угорців, за версією літописця Аноніма, перебували під конт­ролем Болгарського царства (так само, як Ужгород та Мукачево).

Гіпотези та версії

У наукових колах досі триває широка дискусія про час виникнення та історичне значення Боржавського укріплення. Річ у тім, що ряд дослідників ставлять під сумнів повідомлення Аноніма в угорському літописі.

Першим обстежив городище Тиводар Легоцький наприкінці XIX століття. За його словами, на той час місцеві селяни в’їзд у городище називали Залізні ворота. Назва ця збереглася й досі. Дослідник першим ідентифікував залишки городища біля села Вари із літописним Боржавським замком. Тиводар Легоцький був фактично піонером закарпатської археології, котрий проводив свої дослідження на зорі археологічної науки, тому деякі сучасні дослідники вважають його аматором. Однак після нього укріплення біля села Вари вивчали аж через багато десятків років.

У поле зору археологів-професіоналів пам’ятка потрапила в другій половині ХХ ст. Так, К.Бернякович на основі свідчень того ж таки літопису Аноніма вважав за можливе віднести городище до слов’янських старожитностей і визначити його утворення часом появи угорців у регіоні.

Професійні ж археологічні розвідки на території городища вперше проводилися в жовтні 1961 року експедицією Львівського інституту суспільних наук АН УРСР. Було зібрано фрагментарний керамічний матеріал. Аналогічну кераміку виявила експедиція Ленінградського інституту археології АН СРСР у 1963-му. У жовтні 1964 року розкопки на городищі проводили співробітники Закарпатського краєзнавчого музею під керівництвом археолога Степана Пеняка, котрий знайшов тут аналогічний керамічний матеріал. За його даними, подібна кружальна кераміка була виявлена й на Замковій горі в Ужгороді.

Спираючись на характер керамічного матеріалу та згадки про городище в літописі, Степан Пеняк датує його часом приходу угорців у Тисо-Дунайську низовину, тобто кінцем ІХ – початком Х століття. При цьому, за даними дослідника, знайдено й фрагменти кераміки розвинутого середньовіччя (ХІІІ–ХІV століття).

Пізніше, у 2005–2006 роках, дослідження городища проводили співробітники Інституту карпатознавства УжНУ, котрі відносять час появи оборонних укріплень до Х–ХІ століття. Підбиваючи підсумки аналізу отриманих у 2005–2006 роках матеріалів, Ігор Прохненко відзначив, що були відділені кілька горизонтів заселення території пам’ятки до будівництва тут фортифікаційних споруд: 1) зламу нашої ери; 2) пізньоримського періоду (III–IV ст. н.е.); 3) кінця I тис. нашої ери. У попередніх дослідженнях подібна картина заселення простежена не була. На думку археолога, сучасний стан вивчення городища біля села Вари в комплексі з іншими достовірними городищами Верхнього Потисся зламу I–II тис. н.е. свідчить про їхнє зведення не раніше Х ст. н.е., а картографування дозволяє визначити мету утворення цих городищ для захисту угорського прикордоння з боку Польщі.

Тож сьогодні на основі архео­логічних досліджень, а також аналізу тексту літопису Аноніма про Боржавське городище маємо декілька гіпотез. Цілий ряд дослідників (Т.Легоцький, К.Бернякович, С.Пеняк, П.Пеняк, М.Тиводар та багато інших), підтримуючи свідчення угорського літописця Аноніма, відносять час побудови фортеці до періоду появи угорців у регіоні. За цією версією, городище було засноване місцевим слов’янським населенням, котре, за інформацією Аноніма, на час приходу угорців підпорядковувалося Болгарському царству. Водночас варто зазначити, що з цього приводу існують концепції про належність території краю в згаданий період до сфери впливу Великоморавської держави, а також версії про існування удільного князівства білих хорватів VIII–IX ст. до приходу угорців у регіон.

Інша група дослідників відносять укріплення біля села Вари до угорських городищ пізнішого періоду, а саме Х–ХІ століття (П. Немет, І.Фодор, В.Котигорошко, І.Прохненко та інші). Зокрема, на думку Ігоря Прохненка, котрий останнім проводив тут невеликі археологічні роботи у 2004–2005 роках, стратиграфія валу й аналіз керамічного матеріалу свідчать про зведення укріплень Вар в ХI ст. н.е. Відповідно, дослідник вважає недостовірною інформацію Аноніма про штурм городища угорцями в 903 р. н.е., тому що на той час фортифікації Вар начебто не існували. Водночас науковець визнає наявність слов’янського керамічного матеріалу на досліджуваній ним ділянці й пише, що угорські війська могли захопити не фортецю, а хіба «невелике слов’янське поселення».

Треба сказати, що серед критиків хроніки Gesta Hungarorum єдності також немає. Одні вважають літопис Аноніма повністю вигаданим і заперечують майже все, що в ньому сказано, зокрема й перехід угорців через Карпати на рубежі ІХ–Х століть. Інші ставлять під сумнів лише окремі його тези, як, наприклад, узяття угорцями Боржавського замку.

Ми, у свою чергу, зауважимо, що Анонім писав свою хроніку майже через три століття після згаданих нами подій. І наявність неточностей та літературної складової тут не викликає особливого подиву, як і в усіх подібних літописах того часу, наприклад «Повісті временних літ» Нестора. Водночас не ясно, навіщо літописцю було б вигадувати штурм Боржавського замку та решту пов’язаних із цим подій? Але, на жаль, ніяких інших писемних джерел інформації тієї епохи, котрі би могли підтвердити чи спростувати версію Аноніма, до нас не дійшло.

Легенда фортеці

Натомість дійшли яскраві легенди та міфи, які, що цікаво, майже не суперечать свідченням Аноніма і в той же час є багатими на різноманітні подробиці, містять імена особистостей, котрі в літописі не згадуються. Наприклад, красива і трагічна легенда, пов’язана безпосередньо з Боржавським замком, викладена в книзі Івана Хланти про закарпатські замки в народних переказах.

Дуже давно, коли угорці кочували в причорноморських степах, їх почали тиснути печеніги. Угорський правитель Алмош надіслав до галицького князя послів просити допомоги. Там був і його внук, молодший Арпадів син – Коломан. Вродливий, стрункий юнак сподобався доньці галицького князя Мілоті. Закохані домовились, що Коломан через якийсь час, коли небезпека мине, зашле своїх сватів.

Однак чутки про вроду Мілоти вже встигли перейти за Карпати. Почув про неї й боржавський князь Чорногор, удівець. Він вирішив посвататись до княжни. Зважаючи на користь для династії, галицький князь дав свою згоду і видав Мілоту проти її волі заміж.

Князь Чорногор жив із молодою дружиною в Боржавському замку. Щастя його, проте, не було повним, бо відчував, що серце дружини їсть невідома йому таємна гризота, яку він даремно намагався розвіяти.

Тим часом угорці були розбиті печенігами і, тікаючи від них, стали на кордонах Галицької держави, просячи пропустити їх далі, на захід, через Карпати. Галицький князь дозволив пройти через свої землі, поставивши умову, щоб вони не чіпали його зятя – боржавського князя Чорногора, на що Алмош і його син Арпад дали урочисту згоду й заприсяглися її дотримати.

Перейшовши Верецьким перевалом Карпати, угорське військо спустилося долиною Латориці до Мукачева й там 40 днів відпочивало після важкої дороги. Дотримуючись угоди з галицьким князем, Арпад не чіпав володінь Чорногора й після перепочинку повів своє військо на Ужгород, де князем був Лаборець. Угорці здобули укріплення й три дні гучно святкували свою перемогу. Не радів лиш Арпадів син Коломан. Його серце роздирав жаль за Мілотою. Він хотів її побачити, що б там не було.

І ось, сказавши, що їде на лови, насправді вирушив зі своїм вірним слугою Станіславом шукати Мілоту. Не знаючи місцевості, вони довго блукали лісами й болотами, поки нарешті не вийшли на берег Латориці. Змучені й потомлені, поснули. Тут їх надибали вояки Чорногора, вислані вартувати князівські володіння. Вони взяли обох мандрівників у полон і повели в Боржавський замок до князя Чорногора. Коли йшли берегом Латориці, Стані­слав несподівано кинувся в річку й відразу пірнув. Стріли, що полетіли слідом за ним, на щастя, не влучили.

Привели Коломана в Боржавський замок. Чорногор допитав полоненого, але той не сказав, ким він є. Тоді князь наказав замкнути його в темницю в підземеллі замку.

Марно шукав Арпад сина – той зник. Не знайшовши його, повів своє військо з Ужгорода далі на південь та обложив Земплинський замок. Тут його знайшов Станіслав і розповів про те, що трапилося. Арпад зняв з облоги Земплина великий загін найкращого війська й наказав визволити сина з Боржавського замку, забувши зопалу про клятву не чіпати володінь Чорногора.

Загін обложив замок, і почався кривавий бій. Захисники хоробро боронилися, відбиваючи всі приступи ворога. Сам Чорногор бився, як лютий звір. Проте сили були нерівні. Угорці прорвалися крізь зовнішні оборонні споруди й удерлись у двір замку. Мілота, щоб не потрапити живою в руки ворога, одягла на голову шолом, узяла меч і стала в лави оборонців. Пішла битися й сторожа, залишивши підземелля замку без охорони.

Цим скористався Коломан і вибрався зі своєї темниці. Знявши зброю з убитого вояка, він кинувся на допомогу своїм. Дорогу йому заступив молодий оборонець замку, і він пробив його мечем.

Юнак упав, і шолом скотився з його голови. Аж тут Коломан із жахом упізнав Мілоту. У відчаї він одразу пробив собі груди мечем і впав поруч із коханою жінкою. Так їх і знайшли воїни Арпада після бою, коли всіх оборонців замку було перебито. Дізнавшись, що сталося, розгніваний Арпад наказав зруйнувати і зрівняти із землею Боржавський замок… Цю сумну легенду переповідають у різних варіаціях і сьогодні.

Фортеця фігурує й у багатьох інших переказах про перехід угорців через Карпати та героїчну оборону слов’ян на чолі з князем Лаборцем. Звичайно, більшість науковців легенди всерйоз не сприймають. Але міфи та народні перекази не народжуються на порожньому місці.

Загибель замку

Так чи інакше, про факт існування цієї укріпленої фортеці в ХІ столітті вже не сперечається ніхто. У більш пізніх угорських хроніках відзначається захоплення замку Боршова печенігами в 1085 р. н.е.

Історики припускають, що в ХІ–ХІІ ст. угорські королі використовували цей стратегічний форпост у долині Тиси, котра була основною комунікаційною артерією регіону, для контролю над навколишніми територіями та, можливо, охорони шляху, котрим возили сіль із солотвинських копалень.

Перша письмова згадка в документах, де фігурує «Боршовар» (від угорської «вар» – замок), себто замок Боршова, датована 1320 роком.

За деякими даними, у 1214-му поселення навколо замку стає центром створеного комітату Боршоа. Що свідчить про важливу військово-політичну роль укріплення в цей період ранньої угорської історії.

За однією із версій, Боржавська фортеця була знищена під час татаро-монгольської навали на Угорщину під керівництвом Батия в 1241–1243 pоках. За даними археолога Ігоря Прохненка, укріплення біля села Вари і справді припинило своє функціонування через пожежу, що встановлено на основі керамічного матеріалу, котрий датується доволі широким хронологічним діапазоном ХІІ–ХІІІ ст. Тому, на його думку, враховуючи той факт, що в час написання Анонімом літопису цей укріплений пункт ще існував, загибель фортеці датується першою половиною ХІІІ ст.

Інші дослідники зауважують, що насправді достеменно невідомо, коли саме та за яких обставин фортеця була повністю зруйнована. Адже письмових даних про цю подію не залишилося. А після монголо-татарської окупації Угорщини оборонне укріплення могли принаймні частково відновити й використовувати. За деякими даними, фортецю могли зруйнувати і в XІV столітті в ході міжусобиць, котрі розгорілися після смерті останнього представника з династії Арпадовичів.

Відомо, що згодом центр комітату був перенесений у замок Берегвар, який знаходився за 12 кілометрів на північ від Боржавського замку. А в період правління короля Бели IV (1206–1270) неподалік від фортеці почало розвиватися поселення Вари (з угорської Vari – «замковий». Інша угорська назва села – Mezovari; з угорської – поселення «польового замку»).

Крім того, за деякими даними, після руйнування фортеці її укріплення місцеві жителі використовували як будівельний матеріал. Таким чином, будови замку та руїни його укріплень поступово зникали. У відносно непоганому стані певний час знаходилася тільки одна з башт, яка продовжувала використовуватися населенням як каплиця. Однак у 1657 році під час війни Трансильванії з Річчю Посполитою польські війська князя Любомирського напали на село і спустошили його. Тоді ж каплиця – остання споруда, що збереглася від давньої фортеці, – була зруйнована.

Цікаво, що Боржавський замок був позначений на австрійській карті другої половини ХVIII століття. Правда, у вигляді споруди з чотирма бастіонами, що взагалі не відповідає типу його укріплень. Тож можна припустити, що замок просто позначили на мапі стандартним штампом. Карта цікава тим, що на ній зображено старе русло Боржави, яке тягнулося на схід від легендарної фортеці.

Руслан ФАТУЛА

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне