Підземелля старого Ужгорода – міфи та реальність

Не так давно в Ужгороді справжньою сенсацією стала знахідка старовинного підвалу в центрі міста. Тема широко обговорювалась у соціальних мережах та ЗМІ, історики та дослідники висували різні версії. Однак мало хто знає, що про «підземне життя» міста над Ужем, напевно, можна писати цілу книгу.

Старовинний підвал, котрий виявили під час будівництва

Майже кожне старовинне європейське місто має свої легенди, пов’язані із підземеллями. До прикладу, широковідомі моторошні та захоплюючі історії розповідають про древні підземелля Парижа, Риму, Лондона та багатьох інших. У нашій країні славляться відомими міфами підземелля Львова, Києва, Одеси тощо. Причому, серед різноманітних та численних переказів, пов’язаних із підземеллями та катакомбами старовинних міст, побутують як дуже давні, так і сучасні міські легенди.

Не є винятком і древнє місто над Ужем, яке за своїм віком є старшим за той самий Львів. За понад тисячолітню історію існування в Ужгороді накопичилось чимало захоплюючих і таємничих переказів про древні підземелля та багатокілометрові підземні ходи, про існування цілої мережі підземних комунікацій під старим містом та ін. Ці історії розповідають про моторошних привидів та благородних лицарів, жорстоке кохання та зраду, середньовічні інтриги та загадки минулих століть… Що з цих історій правда, а що вигадки? Сьогодні важко відповісти напевно. Отож, у дорогу – на прогулянку підземним Ужгородом.

За найбільш відомою легендою, найдревніша система підземних ходів існує в Ужгороді у районі замку. Саме там починалася історія древнього міста. Кажуть, що вхід у ті підземелля досі зберігся просто у кам’яному, вкритому папороттю, колодязі на подвір’ї замку, що має глибину аж 32 метри. Можна було, кажуть, стрибнути туди і… вижити. Підземний хід нібито з’єднує його з рікою Уж. За однією із вже сучасних міських легенд, туди якось кинули качку, і вона нібито випливла трохи пізніше просто у річці Уж. Деякі з переказів навіть розповідають, начебто ці підземні ходи вели аж до Невицького, Середнянського і навіть Мукачівського замку «Паланок», який знаходиться за 40 кілометрів. Ще більш фантастичні – описують їх настільки широкими, що там буцімто могла проїхати ціла карета разом із кіньми. Розповідають, начебто цими підземними ходами з підвалів у Середньому вино доправляли возом просто у замковий палац.

Звичайно, серйозні історики спростовують існування настільки довгих і масштабних підземних ходів. Однак про наявність менших, захованих від людського ока, схованок та підземель ніхто не сперечається. Такі речі були атрибутом чи не кожного середньовічного замку. Цього вимагала військова наука тієї епохи… Свого часу – до появи та широкого застосування пороху і артилерії – добре укріплені замки були фактично неприступними. Їх просто неможливо було захопити силоміць, якщо там знаходився бодай якийсь гарнізон. До прикладу, Хустський замок, котрий за всю історію свого існування взагалі ніхто не захоплював, одного разу хотів атакувати турецький султан на чолі 100-тисячного війська. Однак так і не наважився напасти, пройшовши поруч із ним. Всім відома героїня Ілона Зріні обороняла Мукачівський замок понад три роки. Та й то врешті «Паланок» захопили тільки за допомогою хитрощів, отруївши воду в колодязі. Володар Середнянського замку, знаменитий Іштван Добо, прославився тим, що витримав оборону Єгерської фортеці із гарнізоном у декілька тисяч осіб проти стотисячної озброєної до зубів турецької армії.

Однак військова хитрість середньовічних замків полягала ще у тому, що на випадок смертельної небезпеки, у найбільш цікавий момент штурму, володар замку міг тихенько накивати п’ятами, прихопивши із собою свиту, охорону та слуг, і вилізти на світ Божий десь у лісі неподалік.

Так було і з Ужгородським замком… Про підземні ходи з цього місця існує безліч переказів. Зокрема, найбільш відомою є легенда про «білу діву» – дівчину в білому вбранні, душа якої вже понад 350 років, не маючи спокою, блукає коридорами древнього замку в надії на визволення. У 1657 році замок взяли в облогу війська польського князя Любомирського. Молода дівчина – дочка тодішнього володаря замку графа Другета, заради кохання до польського офіцера зрадила свого батька – розкривши ворогам таємницю про підземний хід. Але хитрий і передбачливий граф якимось дивом вчасно викрив зраду і знищив поляків. Однак свою дочку жорстокий батько так і не пробачив, натомість звелів живою замурувати її в стіни замку.

Підтверджують існування цих підземних ходів численні історики та археологи. Зокрема в одному із недавніх інтерв’ю uzhgorod.in директор Закарпатського краєзнавчого музею Василь Шеба, котрий власне і знаходиться на території замку, поділився із широким загалом, як саме виглядають ці підземні ходи. За його словами, вони дійсно існують і виходять аж за територію фортеці. «Я там був, їх облазив, один має вхід біля західної вежі, ми пройшли десь сто метрів, є розвилка, одна гілка іде до собору, а інша униз, на Підградську вулицю. Є вихід і на протилежний бік – свого часу, кільканадцять років тому, діти примудрилися прокопати отвір і потрапили у підвали. Там і зараз можна пролізти… Я мрію розчистити ці ходи та влаштувати цікаву атракцію!» – розповів керівник Закарпатського краєзнавчого музею. Окрім того, він стверджує, що біля лівого крила замку є вхід до підвалу, де можна зробити маршрут казематами замку – до кілеподібного бастіону. Ці ходи люди не бачили понад 150 років. Також, за його словами, нерозчищеними залишається і велика частина підвалів древньої фортеці. Коли відкривали дегустаційний зал і експозицію «Каземати», то розчистили лише невелику їх частину. Ліва сторона основного корпусу досі чекає свого часу.

За словами деяких інших істориків, замкові підвали і підземелля також можуть сягати і під фундамент замкового храму, який зберігся на подвір’ї фортеці. Масштабних розкопок, до речі, тут не проводили, а тільки невеличкі археологічні розвідки, як це було останніми роками.

Ще одним цікавим фактом про підземні ходи навколо Ужгородського замку є те, що сьогодні в районі парку Горького, біля ресторану «Ретро», у двох старих приватних будинках збереглися два окремі входи в один старий тунель, довжина якого десь 120-130 метрів, котрий веде вниз, у бік замку. Про це мені розповіли ріелтори, котрі свого часу продавали ці об’єкти нерухомості. Вхід до тунелю знайшли у старому підвалі. За словами одного з них, який стверджує, що на власні очі бачив цей тунель і навіть спускався вниз, в самому кінці він залитий водою. Отож, аби дослідити його детальніше, потрібно пірнати з аквалангом або використовувати інше спеціальне обладнання. Таких досліджень, звичайно, ніхто не проводив, це ж бо приватна територія. Та й теперішні власники не дуже схильні розголошувати факт існування цього тунелю.

Звичайно, на фоні подібних фактів, а також чисельних легенд та міфів сьогодні чимало дослідників та краєзнавців намагається довести, нібито підземні ходи навколо замку справді могли бути більш масштабними, ніж це здається на перший погляд. Адже з часом, переконують вони, велика частина древніх катакомб була просто завалена, і збереглися лише ті, що прилягають безпосередньо до замку, а також деякі їх частини в інших місцях. Є також свідчення про існування завалів у цих підземеллях, а відтак вони нібито дійсно могли бути довшими. Звичайно, цим твердженням суперечать офіційні історики, які аргументовано переконують, що спорудження підземних ходів таких масштабів, які описують легенди, в епоху середньовіччя було просто неможливо.

Так чи інакше, на жаль, незважаючи на беззаперечний факт існування підземних ходів під Ужгородським замком, у науковій літературі сьогодні досить мало даних про ці об’єкти. Там не проводились серйозні розкопки чи дослідження. Туди не пускають відвідувачів і туристів. А відтак інформація про ці підземелля є часто суперечливою, неточною або просто фантастичною.

Хоча тут варто зазначити, що, виявляється, за часів Радянського Союзу різні старовинні підземелля та підземні комунікації дуже цікавили військові відомства. Зокрема, один мій знайомий – старий військовий свого часу мав доступ до секретних військових карт, де досить детально були позначені підземні комунікації Ужгорода, враховуючи найдревніші – навколо Ужгородського замку. За його словами, у СРСР існував спеціальний військовий підрозділ, який займався вивченням таких підземних комунікацій на території області. Вони мали свій транспорт і спеціальне обладнання, постійно їздили цими місцями, залазили в різні підземелля та тунелі, прочищали, вивчали їх за допомогою спеціальної техніки і наносили на військові карти. Адже регіон був прикордонним. А за часів Холодної війни старі підземні об’єкти та ходи могли знадобитися на випадок нападу ворога.

Звичайно, доступ до цих карт у мого співрозмовника був досить давно, і пригадує він їх лише із пам’яті. Але чоловік каже, що добре пам’ятає, начебто навколо Ужгородського замку були позначені, як мінімум, дві гілки підземних ходів, протяжністю до 150-200 метрів. Сам замок знаходиться на пагорбі, а підземні ходи ведуть униз. Один із них, за словами військового, мав виходити в районі сучасної площі Корятовича, десь біля магазину «Вопак». Інша гілка начебто вела аж до річки Уж у районі сучасного парку Горького та стадіону «Спартак».

Крипта Кафедрального собору

Напрямок підземних ходів, як бачимо з розповідей та міфів, може вести й у бік греко-католицького Кафедрального собору Ужгорода, котрий знаходиться на тому ж пагорбі, але трохи нижче. Розповіді та легенди про храмові підземелля, які нібито були з’єднані із самим замком, рясніють цікавими подробицями і, за словами багатьох дослідників, не позбавлені здорового глузду. Адже собор знаходиться порівняно недалеко від замку. Сама вулиця Капітульна, котра веде від фортеці до собору, відома з давніх-давен і вважається найстаршою вулицею міста. Згадки про неї є у давніх літописах і грамотах. Саме тут були збудовані перші будинки древнього міста над Ужем. Свого часу це була вулиця, на котрій жили виключно аристократи. А храм та навколишні будівлі були побудовані у середині XVІІ століття як Єзуїтська колегія (школа) та католицький монастир при ній. І тільки наприкінці XVІІІ століття, коли орден єзуїтів ліквідували, цей комплекс був переданий місцевим греко-католикам, котрі згодом зробили тут резиденцію єпископа.

Старовинні підземелля собору добре відомі широкому загалу. Тут знаходиться крипта з похованнями багатьох наших єпископів минулих століть. Починаючи із заснування єзуїтської колегії, тут хоронили відомих католицьких діячів, а пізніше кафедральний храм став місцем поховання греко-католицьких владик, зокрема Андрія Бачинського, Олексія Повчія, Василя Поповича, блаженного Теодора Ромжі та багатьох інших.

У цих підземеллях доводилось бувати й мені. Все тут дихає таємницями віків. Чи може бути десь серед цих лабіринтів захований вхід до тунелів із замку? Цілком можливо, однак поки про наявність такого ніхто не повідомляв. До слова, ці храмові підземелля також не є добре вивченими. Наприклад, буквально декілька років тому справжній ажіотаж в Ужгороді викликала новина про унікальну знахідку в єпископській резиденції. У підвальних приміщеннях, які раніше були замуровані, знайшли кухню чернечого ордену єзуїтів, що й були творцями та першими власниками храму. За словами істориків, під час ремонтних робіт у соборі працівники випадково виявили дві печі та кам’яну плиту, на якій латиною написано: «Єпископ Андрій Бачинський». Хто знає, що ще ці старовинні підземелля можуть ховати від нас.

Окрім того, на старих картах Ужгорода позначені древні винні льохи, котрі існували на місці деяких сучасних центральних вулиць ще до великої розбудови міста, коли навколо ще нічого не було. Один із таких сьогодні називається «Совине гніздо» і є туристичною родзинкою Ужгорода. Іншим цікавим об’єктом такого плану є знаменитий ресторан «Скала», котрий був відкритий в далекому 1968 році у древніх винних підвалах на глибині 32-х метрів під землею. Ресторан мав довжину пів кілометра та міг прийняти до 400 гостей. За легендами, а також за свідченням деяких історичних джерел, ці підвали видовбали у скелі полонені турецькі воїни у XVII столітті.

Старовинні підвали у колишньому ресторані “Скалка”

Із розбудовою міста над Ужем – розростаються і його підземні лабіринти. Ходять легенди про старовинні підземелля та підземні ходи під вулицями центральної частини міста над Ужем: Духновича, Корзо, Волошина, Жупанатської та інших. Адже саме ця частина старого Ужгорода забудовувалась найпершою, і не простими будинками, а розкішними помешканнями багатіїв, адміністративними будівлями, храмами, а згодом шинками, пивоварнями, крамницями та банками.

Від цих усіх будівель під землею, звичайно, могли залишатися якісь підвали… Один із таких і знайшли нещодавно будівельники під час проведення земляних робіт у районі площі Поштової. Це стало справжньою сенсацією. Дослідники сперечалися про його походження та пропонували зробити його туристичною принадою міста. Згодом фахівці, котрі мали змогу оглянути знахідку, припустили, що підвали датуються XVIII століттям і були пивницями житлового будинку. За словами істориків, таких старовинних підвалів та підземель під центральною частиною міста може бути ще багато… Їх досі знаходять під старими будинками та вулицями.

Насамперед існують припущення та міфи про підземні ходи та величезні підвали під старим будинком Жупанату комітату Унг, котрий знаходиться на невеликому пагорбі… Адже як у ті часи, так і сьогодні подібні адміністративні будівлі здебільшого оснащувались різними системами підземних споруд задля безпеки та ін. Деякі з них нібито переплелися із сучасними і навіть, за деякими свідченнями та міфами, нині становлять єдину систему підземних комунікацій під старим центром Ужгорода…

Сьогодні багато міфів та легенд також розповідають про інші підземелля у старому центрі Ужгорода. Зокрема під рестораном «Корона» та площею Театральною, біля колишнього монастиря Василіан та ін. А під площею Корятовича, кажуть, є цілий тунель, завширшки з невеличку вулицю, по якому сьогодні нібито протікає Малий Уж. Ця притока Ужа, як відомо, ще не так давно текла на поверхні.

У ХХ столітті Ужгород розбудовувався чи не найбільш активно. За часів Чехословаччини (1919 – 1939 роки) звели цілий район Галагов у центральній частині міста, у тому числі будинок, де сьогодні розташована обласна державна адміністрація.

Сьогодні існують легенди, що підземними ходами можна дістатися від будівлі ОДА на площі Народній до будівлі міськради на площі Поштовій, котра була побудована за радянських часів. Ці будівлі знаходяться зовсім недалеко одна від одної. Окрім того, між ними є будинок нинішнього управління СБУ (колишнього КДБ), котрий також, як і попередні, мав бути оснащений великими підвалами із запасними виходами й бомбосховищами.

Отож, чи можуть ці будівлі бути пов’язані підземними ходами? Одні дослідники вважають це правдою, а інші впевнено спростовують це, посилаючись на відсутність фактів. Підтвердити існування цілої системи комунікацій під старим містом можуть хіба компетентні військові, адже інформація засекречена. Та й серед них точно знає – так це чи ні  – дуже обмежене коло осіб.

Так, мій знайомий, старий військовий, котрого я вже згадував у цій публікації, розповів, що на старих військових картах під містом Ужгород бачив досить розгалужену систему комунікацій та підземних ходів. Це в тому числі й бомбосховища, секретні виходи із адміністративних будівель, каналізаційні системи і т.д., котрі побудовані у ХХ столітті, однак переплітаються зі старими підвалами та підземеллями минулих віків.

Сам чоловік бував там не часто, тому на власні очі не бачив, чи пов’язані ці всі підземки між собою. Однак, згадуючи карти, каже, що це цілком можливо. У середовищі військових ходили також чутки, що ці об’єкти побудовані на основі підземних комунікацій минулих століть. Адже у центральній частині Ужгорода, в будинках угорської та чехословацької забудови, підвали особливо міцні, часто видовбані в гірських породах. Відтак, що і коли саме побудовано, вже й важко сказати.

У радянський період в усіх державних установах дійсно облаштовували спеціальні приміщення-укриття – бомбосховища та запасні виходи. Такі сьогодні є в будівлях міської ради, ОДА, міліції, прокуратури та ін., котрі теж знаходяться в центральній частині міста. Інформація про бомбосховища сьогодні засекречена, як і в минулі часи. Чи пов’язані вони між собою, сказати важко. Але з офіційних джерел відомо про близько 50 таких бомбосховищ в Ужгороді, і велика кількість із них – саме у центральній частині нашого міста.

Деякі із них сьогодні використовують не за призначенням. Наприклад, бомбосховище, в якому був облаштований паб «Бюргер» у Будинку побуту на перетині вул. Мукачівської та пл. Петефі. Ще один приклад – приміщення бару «Апріорі» біля площі Театральної. Це, до речі, яскравий зразок того, коли старовинні підвали, які були ще й досить просторими, використали під бомбосховища. Коли будували ресторан, зі старих підземель повилазили величезні змії, які кублом розташувалися просто біля річки. Журналісти, котрі побували тоді у цих підвалах, розповідали, що вони дійсно величезні, і йдуть майже під Театральну площу та вулицю Корзо.

Ще один такий підвал-бомбосховище розташовувався в міському Альпінарії на вул. Жупанатській. Частину його також використовували під кав’ярню. Саме тут, кажуть, також переплелись старовинні підвали та підземні ходи часів Австро-Угорщини із більш сучасними радянськими комунікаціями.

Однак великі бомбосховища є не тільки в центрі міста. Зокрема, такі є під обгорілою будівлею біля універмагу «Україна». А колишні бомбосховища в УжНУ реконструювали під архів. Досить велика кількість надійних бомбосховищ знаходиться в районі вулиці Гагаріна, на великих промислових об’єктах, збудованих за часів розквіту СРСР. «Механічний завод», «Машинобудівний завод», «Електродвигун», видавництво «Закарпаття», «Ужгородхліб», КП «Водоканал м. Ужгород», колишній м’ясокомбінат та ін. мали величезні підвали, в яких працівники об’єктів могли пересидіти тривалі бомбардування, без відриву від виробництва.

Руслан ФАТУЛА