На землях Ракоці – про родину Ракоці: Жігмонд Ракоці – «збирач» земель

Усі із роду Ракоці протягом століть були освіченими людьми з широким світоглядом. Вони залишалися релігійними, підтримували не тільки науку, освіту та літературу, але розвивали й військову справу.

Першим яскравим представником цього роду став «старий» Жігмонд Ракоці (1544-1608), якого вважають засновником сімейної династії. За неабиякі здібності та досвідченість у господарських справах його прозвали «збирачем земель», попри це про нього досить мало згадок у науковій літературі. Маючи хороше політичне чуття, Жігмонд зробив родину Ракоці великою, зумів вивести її із середовища провінційного дворянства середнього статку до рівня великої аристократії. Саме завдяки йому змогли стати великими землевласниками та політиками європейського рівня добре знані нам Дєрдь І і Дєрдь ІІ Ракоці, Ференц І і Ференц ІІ Ракоці. Жігмонд Ракоці в основному нагромадив статки, продаючи вина в Польщі та надаючи кредити для оплати військових найманців, за що отримав від цісарського двору маєтки в якості застави. При цьому важливим чинником примноження багатств стали і вдалі шлюби.

У молоді роки Жігмонд проходив військову службу в Шарошпотоку при Петері Перені, згодом згадується в історичних джерелах як капітан фортець Сендро та Егер. Восени 1588 року очолив оборону Сіксо, коли замок оточив багатотисячний загін турків під проводом Кара Алі-бея. Жігмонд Ракоці зумів мобілізувати гарнізони сторожових замків Егера, Кошице, Токая, Оноді і Сендре. Проявивши героїзм і відвагу при обороні, а також застосувавши обманний маневр, він змусив турків до втечі, захопив чимало полонених та боєприпасів. За заслуги в цій битві Жігмонд Ракоці був удостоєний звання барона. Брав участь у п’ятнадцятирічній війні, де теж відзначився. Зокрема, з його іменем пов’язана перемога під Ромганем (1593), повернення Фюлекського замку, сутичка біля Готвона (1594). 1597 року імператор Рудольф I своїм указом доповнив герб Ракоці новими елементами. Так туди була включена потрійна скеля, а замість ворона був зображений орел, який дивиться вправо, із короною над головою та із шаблею в кігтях. Постійно розширюючи свої багатства в комітаті Шарош, Жігмонд у 1601 році придбав Маковецький маєток.

Поряд із військовою службою пан Ракоці цікавився науками, був головним меценатом видання Віжойської Біблії. Крім цього, дворянин відомий як автор пісень і псалмів, а також є знаним як головний герой віршового епосу. Ідея Гашпара Кароля з видання Біблії ніколи б не реалізувалася без сприяння Жігмонда Ракоці. Нову віру підтримували головний суддя Іштван Баторі, Другети, Гашпар Магочі та інші дворяни. Саме вони завезли з Німеччини необхідні для друку нові шрифти літер та папір. У Віжої до рук Жігмонда Ракоці потрапили друкарський верстат та інше обладнання. Він запросив друкаря Балінта Мантшковіта, якого навіть захистив від покарання імператора, відстоюючи право на друк угорської Біблії. Ракоці регулярно читав Біблію, він пам’ятав, з якої книги і з якого вірша походить понад п’ять тисяч біблійних цитат.

Як ми вже відзначали, Жігмонду Ракоці пощастило стати і літературним героєм. Його перемогу над турками під Сіксо уславив Дєрдь Тарді в історичній пісні «Сіксойська звитяга». Відомо, що Жігмонд Ракоці сам писав вірші, щоправда, до нашого часу збереглася тільки одна його поезія, створена 1587 року в Мукачеві.

Автор датував пісню 25 травня 1587 року, написав він її в Мукачівському замку на свято Вознесіння Господнього. Твір неодноразово перевидавався. Жігмонд Ракоці одружився з Юдіт Алагі Бекейнь, вдовою шляхтича Андраша Магочі, ставши опікуном його дітей. Завдяки цьому шлюбу у власність родини Ракоці перейшло Мукачево. До комплексу маєтків Магочі, крім Мукачева, належав і маєтки в Торна. Таким чином, Жігмонд Ракоці став найбільшим землевласником у комітатах (жупах) Берег та Торна.

У той час площа мукачівських володінь становила приблизно 300 тисяч гольдів, а річний дохід оцінювався у 98 тисяч форинтів. Більшість цих земель були вкриті лісами, а рівнинна частина оброблялася селянами. Тут діяло 260 оподаткованих садиб, що забезпечували щедрі прибутки «старому» Ракоці. Він заселив ці землі новою робочою силою, а в 1592 році розпочав за проектом егерського архітектора Крістофора Штелли перебудову та укріплення Мукачівського замку. На це були використані доходи, отримані від наданої застави. Плани реконструкції замку підтримав й імператор Рудольф, що підняв суму застави на 5 тисяч талярів. Вартість величезного маєтку за чотири роки зросла вдвічі. Було розбудовано 30 сіл, проте коли закінчився термін опікунства, Жігмонд Ракоці змушений був передати землі Ференцу Магочі.

Незадовго до визвольного повстання Бочкоі, Жігмонда Ракоці звинуватили в зраді імператора. Мета цих обвинувачень – отримати його величезні володіння, як і у випадку решти угорських землевласників. У такій ситуації логічним кроком стало його приєднання до визвольної боротьби Іштвана Бочкоі, після смерті якого 8 лютого 1607 року Жігмонда обрали князем Трансільванії. Проте на цей титул претендував і Габор Баторі, тож за короткий час Жігмонд Ракоці відмовився від нього, аби уникнути братовбивчої війни. Свій вчинок він пояснив так: «…бо не бажав я ціною пролиття християнської крові здобути собі більших почестей». Його політичне становище як у Відні, так і вдома залишалося хитким. За рік князювання проявив себе як талановитий політик і добрий організатор. Він підтримував князівство у зразковому порядку, навів жорстку дисципліну у війську, що в той час було дуже важливо. Після відмови від титулу в березні 1608 року залишив Трансільванію та пішов з активної політики. Через подагру, яка все більше його мучила, Жігмонд Ракоці вже не зміг узяти участі в засіданні Державних Зборів 1608 року. Усе своє майно відтак заповів синам. Більшість часу проводив у Серенчі, проте помер у рідному селі Фелшевводас 5 грудня 1608 року. Над його могилою діти спорудили пам’ятник із червоного та чорного мармуру. Жігмонд Ракоці є єдиним трансільванським князем, чия могила знаходиться на території сучасної Угорщини (село Фелшевводас в Боршод-Обоуй-Земпленській області).

др. Дєрдь Чотарі,

викладач Закарпатського угорського інституту ім. Ф.Ракоці II,

керівник Науково-дослідного інституту ім. Тіводора Легоцькі