Історія закарпатського футболу

Планета спорту має свої закони, звичаї і, природно, історію.

Частина, що стосується футболу, щоразу доводить: хоч би як складалося життя, завжди в краї знаходяться ентузіасти, котрі сприяли й сприятимуть розвитку цього найпопулярнішого виду спорту на Землі. Насамперед такі люди майже сто років тому створили найбільшу громадську організацію в області – Федерацію футболу Закарпаття. Словом, у ФФЗ, головна робота якої спрямована на розвиток і популяризацію футболу в краї, – за плечима велика історія. Отож про її формування, розвиток,  діяльність, а також кращих людей із футбольного «цеху» матеріал підготував голова Закарпатського обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України Василь Гаджега.

ФФЗ створили в 1945 р. По-перше, тоді футбол став перспективним видом спорту. По-друге, в області не існувало жодної єдиної організації, яка займалася б найпопулярнішою грою у світі. Звісно, спочатку практично кожен другий футбольний колектив не мав стабільного керівництва, сформованого складу гравців, спортивних баз, тобто команди перебували на стадії становлення. Вони, звичайно, ніде не були зареєстрованими, а тому не випадково, що одні й ті ж футболісти часто змагалися в різних збірних. Як правило, проводили товариські поєдинки. Скажімо, газета «Закарпатська правда» 13 травня 1945 року повідомляла: у Мукачеві місцеве «Динамо» обіграло ужгородський «Спартак-УРСО» з великим рахунком – 10:1. Голи в господарів забили Михайло Мішко – 4, Георгій Мозер – 3, Василь Брижак, Олександр Ціцей та Юлій Грубчак – по одному. Автором гола в спартаківців був Василь Бабич. Буквально за тиждень мукачівські динамівці вже приймали берегівських одноклубників і теж здобули переконливу перемогу – 5:2. В області організовували чимало аналогічних поєдинків. Та чи не головним фактором створення футбольної громадської організації послужила телеграма з Києва на ім’я голови Народної Ради Закарпатської України (далі – НРЗУ) Івана Туряниці (журналіст за спеціальністю): спортивну делегацію краю запрошували взяти участь у Першій післявоєнній Спартакіаді, яка тривала з 23 серпня до 6 вересня 1945 року в столиці УРСР. А кількісний склад просто вражав – на свято запросили майже 150 атлетів, серед котрих – і 30 футболістів (дві збірні). Тодішній голова комітету фізкультури та спорту при НРЗУ В. В. Федака розумів, що без справжньої команди буде важко підготувати повноцінні колективи з футболу, легкої атлетики, плавання, баскетболу, гімнастики та фехтування, тому він запропонував провідним фахівцям фізкультурно-спортивної галузі сформувати громадські організації, які предметно могли займатися окремим видом спорту. Одна з перших – створена на початку червня 1945 року територіальна футбольна секція, а згодом – і суддівська колегія. Їх очолили відповідно Іван Бачинський та Олександр Модорос. Перший, за дорученням В. В. Федаки, одразу взявся за комплектацію футбольних команд. Згідно з архівними даними, уже 10 червня всіх кращих футболістів краю запросили до Берегова, де сформували дві команди з умовними назвами – «Східна» й «Західна». До першої ввійшли футболісти з команд Виноградівщини, Хустщини, Тячівщини та Рахівщини, до другої – із Мукачева, Ужгорода, Перечина… Перемогу (2:1) святкувала ужгородсько-мукачівська збірна. Після цієї й інших товариських ігор, ураховуючи й два матчі СК «Русь» (Ужгород) із СК «Пивовари» (Михайлівці). Про згадані міжнародні матчі читаємо в новоствореній газеті «Закарпатська Україна» від 18 червня 1945 р.: «Несподівана, але заслужена поразка «Русі» викликала велике незадоволення прихильників дружини «Русі», яка неспроможна позбутися своїх недоліків. Це стосується у першу чергу гравців, які незабаром відряджаються до Києва. Доручається керівництву клубу розказати молодим гравцям дещо про його минуле, про їхніх попередників, що принесли славу всьому закарпато-українському спорту».

Провівши ще кілька контрольних матчів, голова футбольної секції І. Бачинський разом із тренерською радою скрупульозно проаналізували всі ігри загалом і кожного гравця окремо, а після відповідного медичного обстеження склали історичну заявку, до якої ввійшли Михайло Кречко, Георгій Лавер (перший легіонер київського «Динамо» із Закарпаття), Василь Поп, Іван та Йосиф Богдани, Михайло Михалина (майбутній перший змс СРСР із футболу на Західній Україні, а згодом – очільник ФФЗ на 20 років), Дезидерій Товт (невдовзі став кращим бомбардиром київського «Динамо» – 1950 р.), Володимир Юхвід (СК «Русь»), Василь Бабич, Роберт Бунчек, Іван та Шандор Фабіяни, Василь Бандура, Павло Полачек, Йосип Гагер (перший мс СРСР на Закарпатті з великого тенісу – 1952 р.), Іван Зельманович, Георгій Раковці (УРТГТ «Ужгород»), Михайло Урам, Михайло Мишко, Юлій Грубчак, Василь Гайлик, Юлій Фіялко («Динамо» та «Спартак» Мукачево), Юрій Тренич (СК «Верховина» (Берегово), Йосиф Біловарі (майбутній гравець московського та ужгородського «Спартака» (СК «Партизан» (Виноградів), Олександр Мейсарош (СК «Солотвинські копалини» (Солотвино) та інші. Однак до цієї історичної збірної краю ввійшли, як потім з’ясувалося, далеко не всі кращі гравці краю. Хоч би взяти до уваги берегівця Гейзу Калочаї, котрий пізніше гратиме за збірну Угорщини.

Керівниками команди призначили Петра Крайняницю (майбутній голова ФФЗ), Йосипа Крижа й Георгія Мозера (рідний брат Івана Мозера – члена олімпійської збірної СРСР, московського «Спартака» мінського «Динамо», а також Михайла – кращого тенісиста із Закарпаття за всі роки, котрий двічі поспіль входив до символічного списку «10 кращих тенісистів СРСР 1960–1961 рр.).

У 1945 році закарпатці на 1-й післявоєнній Спартакіаді УРСР, яка відбувалася в Києві з 23 серпня до 6 вересня, досягли сенсаційних успіхів. Скажімо, від футболістів Ізмаїла в дебютному поєдинку краяни виграли з розгромним рахунком – 8:1. Проте цей результат – іще не рекорд. Якщо в наступній грі зі львів’янами закарпатці, як кажуть, підписали мирну угоду (1:1), то футболістів збірної Волинської області просто «нокаутували», забивши в їхні ворота… аж 19 «сухих» м’ячів! В інших поєдинках земляки теж лідирували: у зустрічі з тернопільчанами – 10:3, збірними Станіслава (нині Івано-Франківськ) – 8:3, Дрогобича – 9:0 та Чернігова – 3:0.

Футбольна команда Закарпаття переконливо виборола перше місце. Це був справжній тріумф. Різниця забитих і пропущених м’ячів виявилася приголомшливою – 58:5! Ось так би зараз! Друга наша збірна, котра грала серед кращих сільських команд, виступила трохи скромніше. Однак рахунки матчів теж уражали. Скажімо, з ізмаїлівцями зафіксовано хокейний рахунок – 11:0. До речі, майбутній триразовий чемпіон УРСР із тенісу Йосип Гагер забив 8 м’ячів із 11. Такий результат вартий Книги рекордів Гіннеса. У другій грі закарпатці з великим рахунком (9:0) переграли збірну Львівщини, а в третьому, на жаль, поступилися івано-франківцям – 1:2.

Повертаючись додому, наші футболісти зупинилися на кілька днів у Львові, де провели товариський матч зі збірною міста Лева. Принциповий поєдинок завершився бойовою нічиєю – 2:2. Безперечно, успішний виступ краян на першій післявоєнній спартакіаді – вагоме досягнення! Однак у цьому успіхові є й чимало об’єктивних причин невдалих виступів суперників. Треба визнати головний фактор: Україна пережила неймовірно важку й виснажливу війну. Більшість учасників Спартакіади ще вчора ходили важкими воєнними дорогами, а нині, замість солдатських чобіт, узули бутси. На території нашої області, як відомо, військові дії практично не велися, крім 1944-го року, коли радянські війська майже за два місяці визволили край від окупантів. Один із учасників першої повоєнної Спартакіади, нині 93-річний ужгородець Георгій Лавер, розповідав мені, що закарпатські футболісти були набагато краще (фізично й тактично) підготовленими, порівняно з іншими. Тоді мали хорошу екіпіровку: бутси, м’ячі. Був і досвід виступів, адже навіть під час війни в краї проводили поодинокі товариські зустрічі, офіційні турніри.

Мине всього кілька місяців – і всі зрозуміють: не тільки закарпатці вміють добре грати футбол, а й в інших регіонах цей вид спорту популярний. На річницю визволення Закарпаття від фашизму керівництво облспорткомітету та футбольна секція краю запросили окремих представників республіканського комітету фізкультури і спорту при Раднаркомі УРСР на чолі з його головою М. Ф. Бунчуком та одну з кращих футбольних українських команд тих часів – «Стахановець» (Сталіно), сьогодні м. Донецьк). Із нею планували провести три товариські матчі – в Ужгороді, Мукачеві й Берегові. Дебютний відбувся 28 жовтня в обласному центрі. Подивитися на першу радянську футбольну команду зібралася понад тисяча ужгородців та гостей міста. Гірники продемонстрували хорошу комбінаційну гру та заслужено перемогли майбутніх триразових чемпіонів і володарів Кубка України серед КФК – ужгородський «Спартак», до того ж із «сухим» рахунком – 3:0.

У цьому ж році футбольна секція організувала й перший післявоєнний чемпіонат області, до якого залучилися 9 команд: по дві з Ужгорода (СК «Русь» та «Спартак-УРСО») та Мукачева («Спартак» і «Динамо»), а також берегівська «Верховина». Згідно з положенням, змагання проводили у два кола, тобто на своєму полі й на стадіоні суперника. «Закарпатська правда» 8 липня повідомила результати окремих ігор: «Партизан» (Севлюш) – СК «Русь» (Ужгород) – 1:5; «Спартак» (Ужгород) – «Солекоп» (Солотвино) – 6:1; «Верховина» (Берегово) – «Хімзавод» (Перечин) – 2:1.

Після завершення турніру команди, що посіли в підсумковій турнірній таблиці перші чотири місця – «Динамо», «Верховина» та два вищеназвані ужгородські футбольні колективи – повели боротьбу за звання першого чемпіона Закарпатської України.

Інші п’ять футбольних дружин, що зайняли нижчі ніж четверта сходинки, доповнені командами Сваляви, мукачівського пивзаводу, королевського «Локомотива», іршавського «Стахановця» та іншими, розіграли між собою першість так званої другої групи.

Найстабільніше у фінальному квартеті, який провели після першої повоєнної Спартакіади УРСР, виступила ужгородська команда «Спартак-УРСО», котра легко перемогла берегівців (3:1) і зіграла внічию з динамівцями Мукачева (1:1), а також із земляками (2:2) й стала першим чемпіоном області. 2-ге місце завоювало «Динамо» (Мукачево), а 3-тє – СК «Русь» (Ужгород). Опісля названого чемпіонату цю прославлену команду розформували, а на її базі створили ужгородський «Спартак» («Верховина», Закарпаття», «Говерла»).

Першим чемпіонам області Кубок вручав палкий шанувальник закарпатського футболу, голова НРЗУ Іван Туряниця (традицію, коли чемпіонів та володарів Кубка Закарпаття нагороджують перші особи краю, відродив нинішній почесний президент ФФЗ, заступник голови ФФУ та народний депутат М. І. Ланьо, а продовжує її теперішній очільник І. П. Дуран). А грамоти обласного спорткомітету та футбольної секції всім гравцям вручали В. Федака та І. Бачинський.

За «Спартак-УРСО» виступали Микола Геді, Павло Полачек, Йосип Гагер, Василь Шолтес, Ернест Юст, Дезидерій Товт, Олександр Фабіян, Людвіг Ганзе, Степан Пастор, Олександр Малець, Василь Бандура, Іван Джобак.

Капітан команди – Дезидерій Товт.

Начальник команди – Золтан Лібер.

Тренер – Берталон Вейг. До речі, Берталону Берталоновичу, який першим із закарпатців завершив тренерські курси в Москві, цьогоріч виповнилося б 100 років.

«Динамо» Мукачево: Федір Ковач, Василь Годничак, Іван Штраус, Йосип Егерварі, Дезидерій Кул, Михайло Урам, Федір Лімбах, Давид та Юлій Фіалки, Юлій Грубчак, Віллі (Михайло) Гайлик, Євген Гомонай.

Капітан команди – Давид Фіалко.

Тренер – майбутній зт УРСР Карой Сабо.

Саме остання команда й стане тріумфатором чемпіонату Закарпаття, котра шість разів поспіль (1946–1951 рр.) виборюватиме золоті нагороди. Її рекорд удасться побити лише через півстоліття футболістам свалявського «Авангарду» (2001–2006 рр.). Крім того, мукачівські динамівці стали й першими володарями Кубка Закарпаття (1946 р.), у фінальній грі з рахунком 3:2 переграли виноградівський «Більшовик». Цим трофеєм володіли ще двічі – 1948 та 1949 рр.

Іван Бачинський був причетним і до створення головної команди Закарпаття (початок 1946 р.) – «Спартак» (Ужгород), яка під керівництвом тренерів Б. Вейга, В. Радика–ст. та їх помічників тричі ставала чемпіоном УРСР та володарем Кубка України (1950 р.) серед КФК. А триразовими чемпіонами та володарями кубка УРСР були двоє її гравців – Дмитро Калинич із села Велятино, що на Хустщині та К. Олаг із Виноградова, котрі навчалися в УжДУ.

1948 року головним футболістом краю став Петро Сейкель, котрий для пропаганди футболу серед дітей запропонував паралельно з основними складами, які беруть участь у чемпіонаті області, залучати і їх резервні «основи», тобто юнацькі колективи. Перший матч серед юнацьких складів зіграли між собою ужгородські команди «Більшовик» та «Локомотив». Поєдинок завершився з рахунком… 25:0 на користь перших. Цей дивовижний рекорд, як на мене, донині не побито.

Подальшому вдосконаленню роботи з юнацького футболу значною мірою сприяла вимога обов’язкової участі в змаганнях першої групи (1949 рік) як новий експеримент, адже спільний залік виводили за виступами обох колективів. Із юнацьких команд відбиралися кращі гравці, серед них – дитячі тренери З. Дьєрфі-ст. (Ужгород), К. Сабо (Мукачево), Й. Філак (Хуст), і формували збірну Закарпаття (різні вікові групи), які успішно виступали на різних республіканських змаганнях серед школярів.

У 1953 р., коли ужгородський «Спартак» утретє став чемпіоном УРСР із-поміж команд-колективів фізкультури, федерацію футболу Закарпаття очолив екс-голкіпер СК «Русь» та «Спартак» (Ужгород), володар кубка «Святого Василя» (1941 р.), керівник делегації збірної Закарпатської України, котра здобула неабияку історичну перемогу на першій повоєнній всеукраїнській спартакіаді з футболу, один з організаторів команди майстрів «Спартак» (Ужгород), 1945 р., та перший спортсмен краю, яких удостоїли почесними знаками «Заслужений працівник фізичної культури» та «Відмінник народної освіти» Петро Іванович Крайняниця. До речі, він – автор книжки «Історія Закарпатського футболу», що вийшла у світ 2004 року, на жаль, уже після його смерті. Петро Іванович вісім років очолював ФФЗ (1953–1961 рр.). Про літописця славетної історії Федерації футболу Закарпаття, її становлення й діяльність – у наступному матеріалі.

obolok.com.ua