Трагічна доля євреїв із Білок назавжди залишиться у пам’яті людей. ФОТО

У травні місяці 2016 року минає 72 роки, з дня депортації євреїв із села Білки. У Білках тоді проживало більше 6400людей, в т.ч. 4400 українців, а решта – євреї, угорці та чехи. Єврейська громада була найбільшою, вони мали школу, синагогу, кладовище і головного рабіна Нафталі Цві Вайсса.

За період німецької окупації на Закарпатті в концтаборах загинули 1720 мирних жителів Білок, із яких тисяча євреїв. Ці дані були оприлюднені музеєм «Яд Вашем».

Сторожили села кажуть, що на початку літа майже всі євреї Білок були переселені в гетто Берегово, а потім вони зникли безслідно. З них додому повернулись тільки одиниці… Мешканці села намагались знайомих чи сусідів приховати від фашистів. Говорили, що вони їх вихрестили, жінки-єврейки виходили заміж за українців, але навіть це їх не спасало. Чоловік українець не міг захистили свою дружину єврейку та сина від окупантів. Крики хлопчика, що він не єврей, що у нього тато українець, мешканці однієї із вулиць Білок навіть до цього часу згадують. Невинну дитину разом з матір’ю єврейко, потягнули силою до гужової повозки, а далі вже про них ніхто не чув. Такі історії траплялись майже з більшістю євреїв.

Уродженці і тодішній мешканці села Лілі Якоб-Зельманович Мейер пощастило вижити. Вона тільки одна із великої сім’ї Якоб залишилась в живих. Лілі тоді було 18 років, окрім неї у сім’ї, ще було п’ятеро дітей. У квітні місяці її було переселено в гетто Берегово, а потім депортовано поїздом до нацистського концтабору «Аушвіц-Біркенау». Це був один із найбільших концтаборів, що існував із кінця травня 1940 року до кінця 1949року біля міста Освенцима (Польща). Він об’єднував адміністративний, робочий табори, а також «табір смерті», де був тільки один вихід через трубу крематорію. На платформі вона в останнє побачила своїх батьків, братів та сестер. Тут наглядачі проводили селекцію євреїв. Визнаних придатними для роботи реєстрували, відбирали у них привезене ними майно, дезінфікували і розподіляли по бараках. Решту відправляли в газові камери, що мали вигляд звичайних душових. Попіл з крематорію звозили до найближчого болота. Нацисти безжалісно експлуатували узників, на них проводили медичні досліди, били. Спеціальна команда займалась пошуками золотих виробів зубних коронок і навіть дорогоцінних каменів.

Лілі визнали трудоспособною, побрили, дезінфікували, про штампували і переодягли в арештантський одяг, а далі змушували носити валуни. Лілі пройшла всі кола пекла: «Auschwitz-Birkenau», «Morchenstern», «Groß-Rosen». Останній табір був «Mittelbau Dora» в Тюрінгії недалеко від «Бухенвалтьду». Тут вона захворіла, і мов через сон почула, як хтось кричав, що нас звільнено. 11 квітня 1945 року у таборі виникло збройне повстання організоване військовополоненими армії 1-го Українського фронту, яке підтримала американська армії і таким чином табір було звільнено. Лілі була обезсилена і ледь піднялась на ноги. Вона йшла пустою кімнатою, де на підлозі знаходить альбом із фотографіями. Воно його випадково відкрила – і на першій же сторінці побачила себе, а далі знайомі обличчя своїх земляків, сусід, друзів, і навіть своїх рідних двох братів. Це були пасажири одного вагону, у якому їхали євреї із Білок. Альбом вона тоді приховала і з ним повернулась у Білки, де вже показувала односельчанам.

Фотографії у альбомі ілюстрували все, що відбувалось з євреями з часу прибуття поїзду в табір. Не зафіксовано хіба тільки сам процес їх знищення. Після війни цей альбом став документальним підтвердженням звірств нацистів проти мирного населення. Вперше вона його показала у 1946 році у Празі, куди переїхала зі своїм знайомим. А коли розпочався у 1963 році у Німечинні процес проти есесівців, які вчиняли злочини в концтаборах «Аушвіц», вона показала цей альбом судовій колегії. Вона виступала свідком – як колишня ув’язнена. Фотографії цього альбому копіювали різні музеї світу. На отримані гроші її родина змогла виїхати до Америки. «Альбом Аушвіц» вона зберігала протягом 35 років. До неї звертались ті, хто не міг знайти роками своїх родичів. Сторінки цього альбому перегортались тисячі разів, родичами тих, хто був замучений у концтаборах. У 1980році «Альбом Аушвіц», який налічував 203 фотографії, нею був подарований Єврейському музею «Яд Вашем». Лілі Якоб навіть стала співавтором книги «Фабрика смерті Аушвіц». Цього року Оскара отримав угорський фільм «Син Саула», який був відзнятий за допомогою фотодокументів Лілі Якоб.

Прикро, що у рідному селі її забули, одиниці тільки могли згадати. Вона увійшла в історію, як угорська єврейка. У 90-х роках Лілі Якоб приїздила у Білки, де навіть купила приватний сільський будинок, щоб прожити останні свої роки життя на рідній землі. Однак, за сімейними обставинами, вона повертається до Америки. 17 грудня 1999 року Лілі Якоб померла в США на 73 році життя.

19 квітня 2016 року у селі Білки відкрито пам’ятник жертвам «Голокосту», тож трагічна доля євреїв буде назавжди увіковічена у центрі села.

Віта Горзов
с. Білки