25 років тому Ужгородська міська рада першою засудила дії "ГКЧП"

У квітні 1991 року, під час зустрічі президента СРСР М. Горбачова з лідерами дев’яти союзних республік, був започаткований «новоогарьовський процес» щодо…

У квітні 1991 року, під час зустрічі президента СРСР М. Горбачова з лідерами дев’яти союзних республік, був започаткований «новоогарьовський процес» щодо укладення союзного договору. Аби не допустити підписання 20 серпня 1991 року ново-огарьовського варіанта договору, ортодоксально-комуністичні сили у керівництві СРСР, котрим він не подобався через наявні у ньому конфедеративні ознаки, 19 серпня здійснили спробу державного перевороту. По всій країні на шість місяців уводився надзвичайний стан. Президент М.Горбачов був усунутий від влади, яка переходила до утвореного змовниками Державного комітету із надзвичайного стану (абревіатура російською мовою – ГКЧП).

Як стало відомо згодом із документів, знайдених у Львівському обкомі Компартії після провалу путчу, про введення у СРСР із 19 серпня надзвичайного стану ЦК КПРС повідомив обкоми КПУ ще 18 серпня, зобов’язавши підтримувати заколотників.. ЦК КПУ також дав вказівку партійним комітетам вважати “содействие государственному комитету по чрезвычайному положению в СССР” “важнейшей задачей партийных комитетов”.

Є підстави вважати, що на Закарпатті обком, райкоми та міськкоми КПУ, контрольовані ними органи влади дотримувалися вказівок гекачепістів. Згідно з інформацію першого заступника прокурора області В.Вязмітінова, лише 20 серпня у Закарпатський облвиконком надійшло шість шифрограм від ГКЧП. Вранці 20 серпня в обкомі КПУ відбулася нарада, на яку викликали перших секретарів райкомів, міськкомів КПУ та голів райвиконкомів, де ставилося завдання утворювати на місцях “комісії ГКЧП”, заборонялись виступи проти нього. Після цього ще одна нарада з порядком денним, який говорить сам за себе: “Про завдання влади і управління, керівників установ та підприємств по підвищенню організованості та забезпечення стабільної роботи підвідомчих організацій, дотримання правопорядку у зв’язку з введенням у країні 19.08.1991 р. надзвичайного стану” (виділення наше. – Авт.) відбулась у облвиконкомі. Підконтрольним КПУ та владі газетам було дано вказівку публікувати звернення та інші документи ГКЧП. Деякі вийшли з ними 22 серпня, тобто тоді, коли головні заколотники були вже заарештовані. Однак розгорнути активну діяльність на підтримку ГКЧП обласні і районні керівники КПУ та місцевої влади просто не встигли із-за швидкого провалу путчу.

Якими ж були дії демократичних організацій? Уже 19 серпня активісти Закарпатської організації Руху та інших організацій зібралися у приміщенні Ужгородської міської ради та засудили ГКЧП. Тут же був утворений штаб з організації супротиву, заплановано проведення акцій протесту. Деякими місцевими організаціями НРУ були віддруковані і розповсюджені листівки з оцінкою ГКЧП як путчу та закликом до супротиву, проведення загального страйку. Зокрема, у ніч на 21 серпня на Рахівщині був розклеєний “Маніфест Рахівської районної організації НРУ”. Вже на 21, 22 та наступні дні серпня націонал-демократами було намічено проведення масових виступів. Влада, керуючись вказівками ГКЧП, їх не дозволяла, органі­заторам погрожувала притягненням до судової відповідальності. У випадку проведення народних зібрань їх було вирішено розганяти міліцією.

Єдиним органом влади на Закарпатті, який дав принципову оцінку ГКЧП, була Ужгородська міська рада. Вже вранці 19 серпня 26 депутатів утворили ініціативну групу з метою скликання того ж дня термінової позачергової VІ сесії міської ради. Тож, відповідно до регламенту роботи ради, її було скликано на 15.00.

На засідання прибули 67 із 125 депутатів. Позаяк голова Е.Ландовський перебував у відрядженні за кордоном, вів сесію перший заступник голови міськвиконкому В.Прокопець. Спочатку депутати прослухали у запису інтерв’ю Голови Верховної Ради України Л.Кравчука. По тому виступив депутат Ю.Ажнюк, котрий зачитав підготовлений ним спільно із депутатами Ю. Галамбою, О. Дибою, Ю. Ключевським та О. Самойленком проект “Звернення Ужгородської міської ради до Верховної Ради Української РСР, до громадян Ужгорода”. У ньому “створення та перші кроки діяльності ГКЧП” розцінюються як такі, що “суперечать Конституції СРСР, Конституції УРСР, Декларації про Державний суверенітет, Законам про економічну самостійність України, іншим Державним актам СРСР та Української РСР”. Тут же містилося прохання “негайно скликати сесію Верховної Ради Української РСР”, яка є “найвищим органом державної влади в Україні”. Підкреслювалося, що “Ужгородська міська рада залишається на позиціях Декларації про державний суверенітет України і не підтримує дії Державного комітету з надзвичайного стану на території України, які суперечать законам та іншим державним актам СРСР та Української РСР”.

Після обговорення, в якому взяли участь двадцять депутатів, звернення було поставлене на голосування. За його результатами, більшістю голосів (59 – “за”, 2 – “проти”, 4 – “утримались”, 2 – не голосували) було прийняте. Документ був розмножений та розповсюджений серед громадськості Ужгорода. Зокрема, у той же день депутат В.Фленько зачитав його по радіо присутнім на футбольному матчі на міському стадіоні “Авангард”, що викликало їх бурхливі овації. Того ж дня ввечері четверо депутатів міської ради – О.Лобода, Ю.Галамба, О.Самойленко та Ю.Ажнюк вийшли у прямий ефір радіостанції “Ужгород-контакт”, розповіли про рішення сесії, різко засудили дії ГКЧП.

Після провалу путчу, 23 серпня в Ужгороді під головуванням першого секретаря ОК КПУ В.Химинця відбулося засідання бюро обкому КПУ за участю секретарів райкомів та міськкомів. На ньому було прийнято заяву “Про політичну обстановку в країні і партії”. Хоча напередодні В.Химинець у інтерв’ю чехословацькій газеті “Млада фронта” схвалював дії путчистів, одначе в даній заяві містилася спроба відмежуватися “від позиції і дій тих членів центральних виконавчих органів КПРС, які фактично грали на руку заколотникам у їх антиконституційній спробі державного перевороту”, а також лунала спроба виправдатися: “Отримавши нечіткі, суперечливі рекомендації Секретаріату ЦК КПРС, ми керувалися заявами керівництва республіки про те, що на території України надзвичайного стану не введено”. У заяві пропонувалося ще провести пленуми, з’їзд, “оновити склад керівних органів” та, мабуть, за підказкою ЦК КПУ, “при цьому створювати передумови для утвердження самостійності Компартії України”. Тобто керівництво обкому ще леліяло надію на її збереження. Однак було вже пізно. Це засідання бюро Закарпатського обкому КПРС-КПУ було останнім у його історії. Цього ж дня на Театральній площі в Ужгороді відбувся велелюдний мітинг, де КПУ була піддана загальному осуду, а 26 серпня за рішенням Ужгородської міської ради приміщення Ужгородського міськкому Компартії було опечатане.

Мітинги, організовані демократичними силами, прокотилися у ці дні по всій області. Практично повсюдно приймалися вимоги заборонити Компартію. 30 серпня на кількатисячному мітингу в Ужгороді було демонтовано пам’ятник Леніну, інформує Голос Карпат.

Що писали закарпатські газети про незалежність 25 років тому:

Тривога, а разом з нею і надії, читаються чи не кожній сторінці місцевих газет тих часів. Про що вони писали? Як відреагували на події в країні?

“Про Захід” пролистав підшивки, аби нагадати, або розповісти тим, хто не пам’ятає, як у нас здобували незалежність для України.

Почнемо трохи заздалегідь, з 16 липня 1991 року. Того дня у нас відзначали перший День Незалежності України – у пам’ять про прийняту за рік до цього Верховною Радою Української РСР Декларацію про державний суверенітет України. Декларація сама по собі ще не означала реальної незалежності, більше того – вона передбачала можливість укладення у майбутньому нового союзного договору. Однак поштовхом була серйозним, пробудила патріотизм і рішучість до змін. Це було помітно і по тому, як у населених пунктах Закарпаття відзначали перший День Незалежності.

Газета “Новини Закарпаття”, описуючи урочистості у облмуздрамтеатрі, відзначила, що вперше чиновники відмовилися від такого радянського атрибуту, як трибуна, не формували президії, не забирали час довгими виступами. Зранку колона під синьо-жовтими прапорами рушила від площі Героїв Космосу (нині – площа Поштова) до Театральної, де греко-католицькі та православні священики провели молебень за Україну.

Листаємо газети далі – до 20 серпня 1991-го. Тоді починається найцікавіше. “Новини Закарпаття” і “Закарпатська правда” вийшли із заявою радянського керівництва від 18 серпня на передовицях. У тій заяві було сказано, що Михайло Горбачов за станом здоров’я не може виконувати свої обов’язки, тому влада переходить до віце-президента СРСР Геннадія Янаєва. Документом запроваджувався надзвичайний стан на 6 місяців в окремих регіонах, створювався Державний комітет по надзвичайному стану, встановлювалося, що всі рішенні цього комітету є обов’язковими до виконання. Оскільки ніхто не знає, як це розуміти і що буде далі, газети ніяк не коментують приголомшливої заяви нового керівництва країни. На решті сторінок подають звичну інформацію.

Лише через два дні, 22 серпня, “Новини Закарпаття” на першій полосі друкують заяву президії Верховної Ради Української РСР за 20 серпня, в якій йдеться про те, що на території Української СРСР надзвичайний стан не запроваджувався і підстав для цього не вбачається, що Президія буде послідовно відстоювати державний суверенітет України, а керівників органів на місцях просить зробити все для уникнення дестабілізації становища.

Після цього лишень озвалося обласне керівництво. Прес-центр обласної ради на сторінках “Новин…” повідомив, що голова обласної ради народних депутатів Михайло Волощук провів нараду з посадовцями, керівниками міліції, КДБ тощо, під час якої розповів, що зміни в країни викликали стурбованість громадян, про що свідчать їхні численні звернення та телефонні дзвінки. Керівництво в оцінці ситуації було дуже обережним, повідомило: щоб правильно оцінити події, потрібен час. Далі же Волощук зазначив, що в області все спокійно і закликав краян бути розважливими, мудрими і відповідальними за свої вчинки.

24 серпня 1991 року ті ж “Новини Закарпаття” на першій сторінці подають текст виступу Михайла Горбачова на телебаченні, який відбувся ще за два дні до цього, 22 серпня. У промові Горбачов розповів, як його на 72 години ізолювали від зовнішнього світу у Криму, він не знав, що відбувається з країною, якою буде його подальша доля. Зазначив, що завдяки хоробрим людям, котрі вийшли проти ГКЧП у Москві та Ленінграді, змову зірвано, а заколотники арештовані.

З того ж номеру дізнаємося, що ще 21 серпня за пропозицією групи депутатів та окремих містян Ужгородська міська рада видала розпорядження “Про надання допомоги жителям Москви”. Ужгородців закликали приносити продукти харчування до магазину “Океан”. Вони начебто мали бути доправлені до Москви, де через ажіотаж і неспокій закінчилися у магазинах запаси продуктів харчування. Даних про те, яку ж кількість харчів зібрали для москвичів ужгородці, у дальших номерах газет немає, так само невідомо, чи були вони таки доставлені за місцем призначення.

Про те, що Україна стала незалежною, читачі прочитали в газетах за 27 серпня. Тоді на перших шпальтах розмістили текст постанови про проголошення незалежності України, Акт проголошення незалежності України та постанову про департизацію державних органів, установ та організацій.

28 серпня “Новини Закарпаття” повідомили, що сесія Ужгородської міськради 27 серпня висловила недовіру керівництву обласної ради та виконкому, прийняла рішення про демонтаж пам’ятника Леніна та перейменування назви площі Леніна на Народну. У тому ж номері газета розповіла про те, що на двох поверхах адміністративної будівлі на площі героїв Космосу, де донедавна працював численний апарат міського комітету Компартії України панує “мертвотна тиша”. Апартаменти закрили, двері опломбували, на вході поставили міліціонерів, а із зовнішньої стіни будівлі зняли дошки з назвою міськкому партії українською та російською мовами.

На цьому пристрасті у 91-му не припинилися. У вересні під стінами обласної ради, яка все ніяк не хотіла саморозпускатися, як того вимагала громада, організували мітинг. Перший пройшов 27 вересня, коли якраз і мала пройти скандальна сесія. Як писали газети, прийшли на мітинг не тільки противники старого режиму, а і його прибічники, котрі кричали: “Геть руки від Волощука! То наш чоловік!”. Того дня на заспокоєння маси влада вперше виставила кілька рядів спецпризначенців у бронежилетах, касках, зі щитами. Сесія затягується, деякі активісти приносять намети і оголошують голодування. О десятій вечора депутати почали розходитися, але люди їх з будівлі не випускають, повертають назад, аби таки довели до кінця сесію. Ті виправдовуються: нема кворуму. Але люди не хочуть нічого чути. О другій ночі депутати, за підтримки міліції, наважуються на втечу. Кордон спецпризначенців відтіснив активістів, але ті взялися за руки, обнялися і прорвати свої ряди не дали. Коли було особливо сутужно, хтось покликав на підмогу студентів із гуртожитків на набережній. Писали про поранених і побитих. У газетах цей день називали особливим, днем, коли площа Народна справді стала народною.

30 вересня студенти УжДУ оголосили загальноуніверситетський страйк, четверо з них приєдналися до голодуючих біля облради. Загалом голодуючих було близько двадцяти. Вони без їжі просиділи на площі Народній до 1 жовтня, коли почався другий день сесії. “Молодь Закарпаття” писала, що за чутками сесію хотіли провести у Берегові, адже етнічні угорці виступали тоді проти незалежної України і готові були захистити старий склад облради. “Там була би різня”, – зазначав автор матеріалу.

Тоді, 1 жовтня, голова обласної ради Волощук і його заступник Воробець подали у відставку, а депутати вирішили просити Верховну Раду призначити позачергові вибори. Однак мітингувальників такий розвиток подій не вдовольнив, голодуючі оголосили про сухе голодування до кінця жовтня. “Закарпатська правда” (яка, до речі, ще у кінці серпня розірвала угоду за обласною радою і стала незалежною) писала, що на той час деякі з тих, хто голодував вже п’ятий день, почували себе дуже погано, були серед них і жінки. Їх таки вмовили призупинити голодування до 15 жовтня, а тоді із Верховної Ради повідомили, що не мають підстав для призначення на Закарпатті перевиборів.

Громадський спротив почав потроху спадати, депутати усіх рівнів , як уміли, почали будувати нову країну. Як це у них вийшло – не нам судити, але тепер, через 25 років потому, як відбувалися усі ці буремні події, справді є що згадати, пише Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”.