Одна людина – Іштван Лаудон (до 160-річчя від дня народження)

Іштван Лаудон народився 20 серпня 1862 року в Ужгороді (в той час Унґвар). Цього дня угорці вшановують пам’ять свого першого короля – Святого Іштвана, очевидно на честь нього його й назвали Іштваном. У сім’ї Шандора Лаудона та Елеонори Тарновської було ще двоє дітей: син Дюла та дочка Лаура. Батько був учителем у молодшій та керамічній школах, тривалий час – скарбником в Ужгородському хорі, членом комісії по охороні здоров’я при міській управі, заступником голови, а згодом і головою педагогічного товариства. Він володів виноградниками, а його вина неодноразово займали призові місця на виставках.

По закінченні гімназії Іштван Лаудон продовжує навчання на філософському факультеті в Будапешті, який закінчив у 1884 році, здобувши спеціальність учителя грецької та латинської мов (диплом отримав у 1887 році).

У 1885 захистив докторську дисертацію на тему «Виховання і культура».

Із 1886 року починає працювати в Ужгородській гімназії ім. Другетів. Спочатку він був на заміні, а з 1891 року став постійним учителем. Водночас із 1897 року був помічним учителем у початковій реальній школі для хлопчиків.

У гімназії, крім фахових предметів, викладав також природознавство та фізкультуру. Разом із колегами, зокрема з Іштваном Медрецьким, організовував спортивні свята для гімназистів в Ужгороді, а з кращими – їздили на змагання в Кошіце, Дебрецен, Сату Маре та інші міста. Іштван Лаудон був класним керівником відомого не тільки на Закарпатті, а й далеко за його межами орнітолога Олександра Грабаря (1883 – 1959), який по закінченні університету також працював у гімназії

25 листопада 1894 року Іштван Лаудон одружився зі Шарлоттою Барковці, дочкою землевласника із Саболча. Про його весілля писали в газетах «Ung» («Унґ») та «Nyírvidék» (офіційна газета комітату Саболч). У шлюбі в них народилися дві доньки: Елеонора та Корнелія. З цього ж року він входить до списку 130 найбільших платників податків міста.

Під час Першої світової війни був призваний на службу в 66-й Унґварський піхотний полк, оскільки із 1887 року числився лейтенантом у запасі. Повернувшись із війни, ще декілька років працював у гімназії.

У липні 1923 року вийшов на пенсію, а 23 липня 1924 року помер у м. Виноградові, повертаючись із подорожі своїми улюбленими Марамороськими горами. Похований Іштван Лаудон у родинному склепі на старому кладовищі на пагорбі Кальварія.

Протягом життя він був членом багатьох культурних та наукових товариств, членом ради Римо-католицької церкви, брав участь у благодійних заходах, які часто організовували в місті. Про нього дуже часто писали в пресі, зокрема газета «Унґ» висвітлювала цікаві факти із життя Іштвана Лаудона. Так, на її шпальтах розмістили навіть інформацію про те, що на виноградниках у Лаудонів дозріла полуниця. Цікаво, що червоні ягоди з’явилися у листопаді й саме цей факт привернув увагу ужгородців.

До наших часів зберігся розкішний будинок Іштвана Лаудона на вулиці Собранецькій в Ужгороді. Частину будинку Лаудони колись здавали квартирантам. 14 травня 1911 році на його фасаді відкрили меморіальну дошку барону Ласло Бемері (нодьвародський римо-католицький єпископ) – мученику за угорську свободу, який проживав тут останні роки свого життя у 1861 – 1862 роках. Ініціаторами встановлення була сім’я Лаудонів.

Подорожі Іштвана Лаудона

Понад усе Іштван Лаудон любив подорожувати. Навіть стіни в його будинку були прикрашені зображеннями тропічних пейзажів. Ще в молоді роки він об’їздив усю Австро-Угорщину. 31 грудня 1887 року разом із графом Стáрої та Юлієм Фірцаком побував у Римі на аудієнції у папи. У 1891 році він мандрував по Боснії та Герцеговині.

Найбільший резонанс викликала його подорож до Єгипту, про яку дуже багато писали в пресі. У газеті «Унґ» від 3 листопада 1895 року опублікована інформація про те, що в організованому Міністерством релігії та освіти науковому відрядженні до Єгипту з гімназії поїде Іштван Лаудон. Відрядження розпочнеться 25 листопада. У цій подорожі брали участь двадцять осіб, переважно вчителі. 5-го січня ввечері вони сіли в Будапешті на потяг до Трієсту, куди прибули вранці 6-го січня. 7-го січня продовжили подорож на пароплаві «Клеопатра». До Александрії мали прибути 12-го січня, а вже звідти вирушити до Каїру – столиці Єгипту. Назад повернулися наприкінці лютого.

Для ужгородців Іштван Лаудон прочитав декілька лекцій, присвячених Єгипту, на яких демонстрував і привезені ним артефакти. До речі, муміфікована кисть руки, яку науковець привіз із подорожі, зберігається у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького.

У 1899 році в Будапешті у видавництві «Патрія» вийшов друком навчальний посібник «Єгипет» за редакцією Ласла Кереші, в якому п’ятнадцять учасників експедиції опублікували свої статті. Тут є і стаття Іштвана Лаудона, присвячена флорі Єгипту. Про розкішне видання, в якому розміщено більше сотні світлин, писали як ужгородські, так і столичні газети.

Своїми враженнями від мандрівок Іштван Лаудон ділився із читачами газети «Унґ». У 1892 році він написав статтю, присвячену Боснії та Герцеговині, у 1897 р. аж три статті – про Єгипет, а в 1908 році – про острів Ява. Він так майстерно описав природу острова Ява, наче сам там побував. Насправді Іштван Лаудон не був на Яві. У газеті він поділився змістом листа, який йому прислав Оскар Канітцер – молодий угорець, солдат голландської армії, котрий тривалий час був на островах Борнео та Ява. Ще в 1905 році Іштвана Лаудона зацікавив твір «Досвід і пригоди молодого юнака з комітату Тольна на острові Ява», автором якого був Оскар Канітцер.

Іштван Лаудон проводив також екскурсії рідним краєм і своїм учням. У газеті «Унґ» від 7 травня 1899 року описана прогулянка до Великого Березного, яка відбулася 1 травня. Тоді 40 учнів початкової реальної школи разом із директором та вчителями поїздом приїхали до Великого Березного. Вагон був прикрашений гілками хвойних дерев та триколором – згідно з народними традиціями прикрашати дерева на 1 травня. Спочатку падав дощ, але потім погода покращилася. Іштван Лаудон, як пристрасний ботанік і колекціонер рослин, одразу фахово підійшов до справи й займався з учнями ботанікою. При поверненні додому дирекція залізниці зробила знижку в півціни з нагоди свята й надала їм окремий вагон.

Наукові інтереси

Незважаючи на те, що за освітою Іштван Лаудон – філолог, він ще замолоду зацікавився ботанікою. До наших днів збереглося більше сотні гербарних зразків, які він привозив зі своїх подорожей. Частина рослин зібрана ним у липні 1884 року на території сучасної Румунії, а частина – на узбережжі Адріатичного моря (регіон Трієст), півострові Істрія та в регіоні Каринтія у 1885 році. Його гербарій знаходиться у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького та в Гербарії кафедри ботаніки біологічного факультету УжНУ.

У 1893 році він виявив новий вид рослин у флорі нашого краю – ельшольцію Патрена (Elsholtzia Patrini Lep.) на території села Усть-Чорна (Тячівський район). Інформацію про цю знахідку опублікував відомий угорський ботанік Шандор Магочі-Дітц у статті «Ельшольція Патрена в Угорщині» // «Угорські Ботанічні листи» (Magyar Botanikai Lapok), 1904 р. У цій праці Шандор Магочі-Дітц інформує про те, що Іштван Лаудон під час відпочинку в Усть-Чорній знайшов на території села невідомий вид рослин. Його колега, вчитель гімназії Михайло Курімай привіз гербарний зразок до Будапешту, де рослину визначили. Шандор Магочі-Дітц теж народився в Ужгороді й часто навідувався до рідного міста. У квітні 1908 року він гостював у Іштвана Лаудона.

Свої спостереження науковець записував у щоденнику. Із його записів можемо дізнатися про те, що в 1912 – 1913 роках були сильні дощі, тому цікавих спостережень майже не було, а початок 1914 року був дуже холодним. Незважаючи на погодні умови, 25 лютого вже цвіли підсніжники. Десь у такий час в Ужгороді починають розквітати підсніжники й зараз.

Іштван Лаудон досліджував рослинний світ і навколо Ужгорода. У газеті «Унґ» від 19 березня 1899 року опублікована інформація про те, що він прочитає лекцію «Ботанічна прогулянка околицями Ужгорода» у великій залі жупанату. На публічних читаннях він читав також лекції про їстівні й отруйні гриби та про фізіологію рослин.

Дендросад Лаудона

Із подорожей Іштван Лаудон привозив також саджанці рослин. У 1886 році він почав висаджувати їх на ділянці позаду свого будинку. Формування саду закінчилося у 1895 році.

Колись його сад простягався від вул. Собранецької аж до набережної Незалежності. Зараз від нього в Ужгороді залишилася лише невелика частина біля міської дитячої лікарні. З 1972 року це пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Сквер міської дитячої клінічної лікарні» (Дендросад Лаудона). Тут зростає ще декілька дерев, які посадив ботанік-аматор, зокрема магнолія Суланжа форма «Александріна» та гінкго дволопатеве.

У 2018 році оновили інформаційний стенд біля дендросаду, а на паркані встановили бронзову мініскульптуру Іштвана Лаудона (автор Михайло Колодко), що відкрита за сприяння уряду Угорщини.

Руслана ДЖАХМАН, старший науковий співробітник Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького

Михайло БІЛАНИЧ, завідувач сектору природи