Дерев’яні церкви Хустщини: унікальне поєднання старовини, краси та колориту. ФОТО

Кілька випусків тому на шпальтах «Карпатського об’єктива» я розпочала серію публікацій про дерев’яні церкви Хустщини, які разом із колегами-журналістами нещодавно відвідала у рамках традиційної поїздки, організованої Мукачівською греко-католицькою єпархією. Найперше поділилася із читачами неймовірними враженнями від церкви св. Миколая у Данилові, до якої ми завітали на храмове свято, як кажуть у народі, – «літнього» Миколи. Цього разу – розповідь про унікальні культові споруди в Сокирниці, Крайникові та Стеблівці.

Першою зупинкою нашої мандрівки стала церква св. Миколая Чудотворця XVII ст. у Сокирниці. На подвір’ї зустрічає молодий церківник Василь Якобишин. Трохи розповідає про церкву. Каже: його основне завдання – утримувати в належному стані прицерковну територію. Разом із ним прийшов і 12-річний Роман Петечел. Хлопчина – дзвонар. Поблизу храму знаходиться давня дзвіниця – 1770 року. Так ось Роман щоранку перед Службою Божою прибігає сюди, щоб дзвонити, опісля біжить до школи на уроки. Розповідає, що раніше цю важливу справу виконував його дідик, який тепер у крилосі співає, тож хлопчина від нього й перейняв це мистецтво. Зізнається, хоча бити в дзвони, особливо якщо у два водночас, не дуже легко, але справа йому до душі.

Миколаївську церкву датують 1704 роком. Під кінець Другої світової війни храм було закрито, більшість ікон зникла. Вціліли тільки два образи Богородиці та ікона св. Миколи. Служіння в храмі відновилися лише в 1990 році, коли місцеві жителі взялися його дещо облагородити. Наразі Божественну Літургію відправляють тільки раз на рік – на Миколи, бо в 1997-му поряд із пам’яткою було збудовано новий греко-католицький храм.

До слова, за версією реставраторів (описано у книжці Михайла Сирохмана «Дерев’яні церкви України. Закарпаття». – прим. авт.), цей храм було збудовано в селі Шашвар (нині Тросник Виноградівського району) у формі церкви-хати без вежі, з високими дахами, вкритими соломою. У 1770 році його перенесли в Сокирницю й перебудували. Нині церква теж вражає своїм суворим монументальним виглядом. Як зауважили мої колеги, що були тут десять років тому під час акції «Врятуймо дерев’яні церкви Закарпаття», культова споруда дещо зазнала оновлення – дах перекритий свіжими шинглями. Однак реставрації потребує й дзвіниця.

Особливо глибоко запала мені в душу Крайниківська церква св. Архангела Михаїла, розміщена поміж 600-літніх дубів. Це надзвичайно мальовничо. Оточений кремезними зеленими велетнями, цей храм воістину не тільки дихає, а й живе старовиною. Він збудований у 1668 році і є унікальним зразком архітектури марамароської дерев’яної готики 17-18 ст. Церква надзвичайно колоритна: має незвичний, особливий іконостас – мальований просто на зрубах. Цікаво, що з 1999-го року, коли тут відновили богослужіння, образи на дереві почали ніби оживати – яскравіше виднітися на дереві. Отець Михайло Кіш, який тут служить, каже: храм – один із найстаріших і добре збережених завдяки дбайливим вірникам. Служба Божа тут щонеділі, приходять навіть віряни із сусідніх парафій. Полюбляють храм і туристи. До речі, не тільки з різних куточків України. Часто приїздять мандрівники із-за кордону, щоб доторкнутися до живої історії.

–У цьому храмі відчувається глибокий спокій, тут панує особлива атмосфера. Я особисто дуже люблю сюди приходити, проповідувати слово Боже. Здається, навіть древні стіни просякнуті молитвами наших предків, – розповідає о. Михайло Кіш.

Не могли ми оминути увагою і церкву Різдва Пресвятої Богородиці (XVI ст., 1794 р.) у Стеблівці, яка у 1994-му майже згоріла. 29 серпня 1994 року пожежа суттєво пошкодила, але остаточно не знищила дерев’яний храм. Завдяки потужним дубовим зрубам обгоріла напівруїна змогла витримати 15 років просто неба. 20 листопада 2010 року, після завершення рятувальних робіт зі збереження залишків храму, в дерев’яній церкві у законсервованому стані було відправлено перше Богослужіння, яке очолив отець Іван Ісаєвич разом з отцем Михайлом Гульпою.

–Це, певно, єдиний випадок в Україні, коли з обгорілих зрубів люди заново встановили церкву, – ділиться думками отець Михайло Кіш, який обслуговує і цю парафію. – Обгоріле дерево просто законсервували – зруби скріпили вертикальними брусами, звели нові дахи й опасання. Знаходиться тут і старий кам’яний престол 1648 року».

Щонайменше три рази на рік у дерев’яній церкві Різдва Пресвятої Богородиці відбуваються урочисті Богослужіння. Ось і нещодавно – 26 травня – тут відбулася Служба Божа, що зібрала вірян. Цікаво, що на думку відомого дослідника Сирохмана зі всіх готичних церков Хустщини саме ця до пожежі була близькою до ідеалу, бо в ній вдалося органічно поєднати архітектуру, різьбярство, настінне малювання та іконопис.

До слова, біля храму збереглася старовинна хата, а поруч – нова греко-католицька церква, яку збудували у 1998-му році. У ній знаходиться картина із зображенням пожежі дерев’яного храму.

Завершенням нашої мандрівки стали відвідини кам’яних церков Золотарьова і Драгова, які теж мають чим дивувати та вражати. Втім про це – вже у наступній публікації.

Богдана КЛЕКНЕР