Гірськолижна база «Щербин» у спогадах активіста Валерія Власенка. ФОТО

Гірськолижна база «Щербин» колись приймала тисячі туристів. А тепер із незрозумілих причин не працює.

Протягом останніх 10 років майно з неї розікрали, залишилися тільки понівечені металеві конструкції підйомників – останнє, що нагадує про гірськолижний курорт, який розташований на околиці сіл Волосянка та Верховина Бистра Великоберезнянського району біля Ужоцького перевалу.

75-річний ужгородець Валерій Власенко поділився із «Карпатським об’єктивом» спогадами про «Щербин», який розбудовував у свій час разом з іншими активістами, любителями гірськолижного спорту.

Хочеш кататися – умій працювати

– На базу прийшов 1979 року завдяки своєму тестю Георгію Уварову, котрий стояв біля витоків її створення і був першим  директором, навколо себе зібрав ядро активу, – розповідає Валерій Олександрович. – У час пік база мала 8 витягів, 4 з яких зроблені завдяки мені, моїм друзям та моїм зв’язкам, бо я працював на заводі «Турбогаз» керівником технічного бюро. База за це нам не платила, адже вважалося, що ми все робимо для себе, своїх родин та активно відпочиваючих людей.

Активісти (близько 50 людей) та члени їхніх сімей мали можливість безкоштовно користуватися базою, мати в будиночках кімнату з ліжками. Одне ліжко-місце – це еквівалент 20 виходам на роботу. Відпрацьовували і 60, і 80 днів. 1 травня ми мали перший суботник, приїжджали й прибирали територію. Актив був розділений на три бригади. Я був бригадиром другої бригади. У мене було найбільше активістів, ми обслуговували 5 витягів. У міжсезоння – від травня до зими – усі працювали сумлінно. На гірськолижних схилах зрізали кущі, аби поверхня була гладенька, як стіл, збирали камінці, аби не дряпалися лижі. Змащували всі залізні елементи, до вересня підйомники консервували. Ремонтували й будували житловий фонд.

Улітку люди, які ходили по гриби чи подорожували, могли зупинитися в наших будиночках, зігрітися, помитися, приготувати поїсти.

Чорба Домб став Щербином

Цікава історія становлення бази, яка спочатку була спортивно-оздоровчою. 1912 року після прокладання залізничного полотна через Карпати в бік Львова на висоті 717 м над рівнем моря була створена станція з двома коліями. Назвали її по-угорськи – Чорба Домб, що означає Щерблений пагорб, схожа на гребінець, зауважує пан Власенко. Пізніше вона отримала нинішню назву. Щербин не є населеним пунктом. Від Волосянки й автодороги знаходиться за 4 км, від Ужгорода – за 80 км.

Тоді ж Австро-Угорщина звела й добротний кам’яний будинок. Тут була база для тренувань військових єгерів. Потім будівля слугувала працівникам залізниці. Наприкінці 1944 року угорські війська, які відступали, підірвали всі мости й тунелі. Довелося їх довго відновлювати. Довкола станції з’явилися будівлі, зокрема й гуртожитки, котельня. Після завершення відновлювальних робіт і пуску руху поїздів одні об’єкти та будівлі перейшли до відомства воєнізованої охорони, інші було зруйновано.

Послухали старого залізничника

Любителі гірських лиж Ужгорода в 60-ті роки ХХ ст. відвідували гору Плішка. Медпрацівники Мукачева місцем лижного відпочинку обрали схили Бескиду, де встановили невеликий витяг. Почали там проводити змагання, куди запрошували лікарів обласного центру. В багатьох ужгородців виникло питання: а чому нам не мати таке? Медпрацівники міста над Ужем навесні 1969 року почали вивчати місцевість Ужанської долини. Розпитуючи людей, де можна знайти хороший схил гори, щоб поруч знаходилась електромережа й був дах над головою, добрались аж до станції Сянки. Залізничник у літах сказав: «Ідіть на станцію Щербин, там усе і знайдете».

Ідею лікарів Андруха і Пейчі заснувати лижну базу на Щербині підтримали деякі посадовці Закарпаття, зокрема і з обкому профспілки медпрацівників. Добровільно сформувався невеликий актив ентузіастів. До зими був прочищений схил майбутньої траси, установлений підйомник завдовжки 330 м, проведено електролінію до витягу, приведений до ладу занедбаний кам’яний будинок, який залізниця віддала в оренду безкоштовно на 10 років.

Спортивна-оздоровча база швидко набула популярності. «Щербин» манив туристів дивовижними краєвидами, гарним обслуговуванням, а також низькими цінами. У перші 25 років базу відвідало понад 200 тисяч чоловік різного віку. Активісти докладали всіх зусиль, аби збільшити кількість витягів, щоб люди не чекали черги біля підйомників.

У часи піку розвитку база мала 8 витягів, 5 будиночків, 80 ліжко-місць, був придбаний потужний трансформатор, проведений водопровід і закуплені раковини для вмивання. Для зручності висадки лижників на станції встановили платформу завдовжки 200 м. У 1982 році придбали павільйон, в якому можна було не тільки відпочити, приготувати поїсти, а й сховатися під час негоди. У приміщенні були каса, радіовузол, медпункт, буфет.

Усією сім’єю на старт

Оскільки база стала місцем сімейного відпочинку, то популярними були змагання під девізом: «Усією сім’єю на старт».

– У мене двоє дітей: син катався з 2,5 років, донька – з чотирьох. На «Щербині» вони й повиростали, – каже пан Валерій. – Люди приїжджали відпочивати сім’ями, маленькі діти каталися на санках та привчалися до лиж. Щорічно проводилися змагання серед медиків області, активу бази, галузевих профспілок, Кубок Ужанської долини, масовий захід «Снігова фантазія», на якому були присутні до 1000 лижників.

Подарунок Кірпи – «Сніжна електричка»

– Звичайна електричка вирушала з Ужгорода о 6-й ранку й прибувала на Щербин о 10.30, – пригадує Валерій Олександрович. – Лижникам треба було прокидатися дуже рано, а тим паче, з маленькими дітьми. Георгій Уваров звертався до керівників залізниці в Ужгороді, аби виділили спецелектричку, але вони не хотіли йти назустріч людям. Коли тут з’явився Георгій Кірпа (його перевели з Чопа на посаду начальника Ужгородського відділку Львівської залізниці), то Уваров пішов до нього на прийом у вівторок. Не повірите, але вже в суботу спецпотяг віз лижників. Під час сезону електричка вирушала з обласного центру о 8-й, зупинялася в Доманинцях, Оноківцях, Перечині, Великому Березному, Ставному, Кострині, Ужку. До Щербина прибувала о 10-й, ставала на запасну колію й чекала людей, у цей час вагони постійно прогрівалися. Це був справжній подарунок від Кірпи. Як його перевели до Львова, то наступний начальник призупинив рух «Сніжної електрички».

Усе залежить від керівника

Так стверджує з висоти прожитих років пан Власенко.

– Георгій Уваров віддав базі 36 років, з них 20 – керував нею. За тих часів «Щербин» розвивався. Коли вже фізично не міг працювати директором, то 1990 року передав справу іншому активістові – Василю Мейгешу, але цей чоловік виявився зрадником бази, і актив його прогнав. Наступні керівники намагалися повернути «Щербину» минулу славу, але економічна криза далася взнаки. Справжнім шоком для активістів стало те, що 2005 року обком медичних працівників без згоди активістів передав об’єкт Великоберезнянській районній профспілці медпрацівників. Базою ніхто не займався, її майно швидко розікрали. Востаннє я був на «Щербині» років 7 тому – дахи на фінських будинках протікають, підлога згнила. Діями обкому профспілки активісти були обурені, писали в прокуратуру, подавали позови до суду. Відбулося багато судових засідань на різних рівнях, дійшли навіть до Верховного Суду України.

Нашу розмову пан Власенко закінчує на оптимістичній ноті: «Коли зустрічаюся з людьми різного віку, вони щиро дякують, що завдяки «Щербину» та його активістам мали можливість навчитися кататися на лижах, добре відпочивали. У свій час наші активісти були ініціаторами створення нових гірськолижних баз – «Ужок» та «Красія».

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото з архіву Валерія Власенка