Як шваби опинилися в Ужгороді?

Їх підтримувала Марія Терезія, не любив Гітлер та використовували ужгородці.

Серед вулиць Ужгорода є такі, що мають загальноєвропейські коріння. Саме такою є вулиця Швабська. Швабська тому, що заселяли її шваби. Швабами називають в Німеччині народність, що розмовляє на алеманській групі діалектів півдня Німеччини. Було там таке плем’я – Suebe. У Швейцарії та французському Ельзасі поняття «шваби» використовують в негативному сенсі, пам’ятають «швабські війни». Не любив швабів і Гітлер. Вони чудові воїни, але мають високі морально-етичні норми і не сприймають теорії «надлюдини». Протестанти в цьому колі мають величезний вплив.

Та як же шваби опинилися в Ужгороді? Війна Австрії з Туреччиною 1737-го року призвела до спустошення земель, які стали згодом колонізуватися. Марія Терезія заохочувала заселення земель корони між Тисою і Тімішоарою. Німцям дозволялося зберігати мову і релігію. Баржами Дунаєм вони транспортувались до Будапешта, звідки розходилися далі. Колоністи були, як правило, молодшими синами із селянських сімей, не мали шансів налагодити хороше життя. А на новому місці отримували фінансову підтримку та податкові пільги. Серед перших емігрантів було мало жінок, тому багато з них залишалося неодруженими. В швабському діалекті нема слів «підданий» (Untertan), «наказ» (Befehl), «підкорятися» (gehorchsam). А ще король Вільгельм I писав: «Перші слова, які вчаться вимовляти шваби це «Нє, ніхера» (Noi, eta!). У шваба, коли він перед високим начальством, завжди рука в кишені, а в ній або фіга або кулак. Ця спокійна самоповага грала свою роль і в Ужгороді, куди перші шваби прибули приблизно біля 1790-го року. Це було 20 родин.

Переселенці будувалися компактно на Минайській, яку вже тоді за свідченням П.Сови стали називати Швабською. Тут їх чекали готові садиби, господарські будівлі, домашня худоба, сільскогосподарський реманент. Можна сказати, що для того часу шваби вивели Ужгород на вищий рівень сільскогосподарських здобутків. Мали багато земель для обробки, навіть запрошували допомагати селян. Культурні, дбайливо оброблені ділянки на околицях добре підгодовували місто. Шлюби укладали лише між собою. Чисельність швабів слабо зростала. А в наші дні на вулиці залишилися потомки лише однієї швабської родини Кеслерів. Практично не збереглися швабські хати. А ті, що зведені на початку минулого століття, затиснуті бетоном сучасних архітектурних джунглів, класифікація котрих буде дуже не простим завданням для дослідників з майбутнього.

Дослідники ж наших днів, буває, зустрічаються в Ужгороді з «артефактами» швабського походження. Що ми ще знаємо про тих швабів? Кожну суботу вони «вилизували» і так чисту вулицю навпроти свого будинку. Ніколи не відпочивали. Були страшенно економні. Майже до кожного слова приліплювали зменшувально-пестливий суфікс «ле». Наприклад, назва типового швабського блюда не «маульташен», а «маультешле» — щось подібне до великих квадратних вареників. Тонке тісто з начинкою. Скажімо, з тієї ж картоплі-картопельки. Як мовиться, і подати не соромно і зжеруть не шкода… Будете знати, якщо побачите в меню ужгородського ресторанчика. А улюблене блюдо самих швабів «Шпецле» – вермішель, якій явно не вистачає дисципліни. Скрутіть мокре простирадло джгутом і залиште сохнути на сонці. Приблизно так виглядають і «шпецле». Інше улюблене блюдо швабів нагадує пельмені, а називається «херрготтсбешайссерле», що в перекладі зі швабської можна перекласти приблизно як «обдуримо Господа Бога». Придумав це блюдо один меткий шваб, який і в пристрасну п’ятницю хотів поласувати м’ясом. А тому завертав його в тісто і їв зі спокійною совістю.

Швабія-«Лендле» – батьківщина геніальних літераторів Шиллера і Гельдерліна, філософів Гегеля і Хайдеггера. Земля, що залишила свій слід і на теренах нашого міста.

Будете проходити вулицею Швабською, уявіть собі чистеньку доглянуту дорогу, запах смаженої картопельки із зеленню. А помітите когось із рукою в кишені, придивіться, чи не шваб це крутить дулю. Не зі злості. Із самоповаги.

Олександр Герешко