Спогади Шандора Мілована щодо Угорської революції та визвольної боротьби 1956 року

Виступаючи на заході, присвяченому вшануванню пам’яті Угорської революції та визвольної боротьби 1956 року, Шандор Мілован, почесний голова ГО «ТУКЗ – КМКС», ознайомив присутніх зі своїми спогадами про ці трагічні події, адже був одним із тих 17-річних хлопців, котрих засудили за антирадянську пропаганду:

«Шановні закарпатці та гості краю!

Російські танки втопили в крові Угорську революцію. З мовчазного схвалення Америки і західного світу в Європі відновився колишній порядок, розроблений в Ялті. Сотні тисяч людей рятувалися за кордоном, багато загинуло, а ще більше потрапило в тюрми, ще й у сусідніх країнах. Серед таких був і я, 17-річний хлопець.

Після 40 років існування комуністичний режим не міг дозволити собі заснувати тюрму для малолітніх політичних злочинців, це було б ганебним провалом радянського виховання. Тому ми, діти, засуджені за антирадянську пропаганду, відбували покарання із карними злочинцями, важке було товариство: злодії, розбійники, убивці… Удень працювали в різних майстернях, увечері йшли в школу й тоді зустрічалися. Серед нас були декілька українських хлопців і я, єдиний угорець. Мені важко, зі скрипом давалося навчання, їм легко, дуже розумні були хлопчаки, малий Стойка краще розумів математику, ніж викладач.

Багато говорили, іноді сперечалися. Наприклад, хлопці гордо заявляли, що є націоналістами, а я, навпаки, протестував руками й ногами, підкреслюючи, що я угорський патріот і не маю ніякого стосунку до націоналізму. Тоді я ще не знав влучного визначення Дюли Іллейша: «Націоналіст порушує право, а патріот право захищає». Однак ми були одностайні в думці, що комуністичний режим рано чи пізно зазнає краху, а це і для українців, і для угорців буде означати визволення. Вільна Україна і вільна Угорщина будуть! За це воювали, за це пожертвували молодістю, майбутнім, за це отримали тюремні строки: вони по 8–10 років, я – свої скромні 4. Було ще одне питання, в якому ми не могли визначитися: котра з націй постраждала більше в ході історії, українці чи угорці.

Коли я розповів про тріанонські підлості, а також радянську окупацію, один із них підійшов до великої карти світу, показав Угорщину й попросив, щоб я показав Україну. Я почав водити рукою навколо Радянського Союзу, але хлопці сказали, щоб залишив у спокої велику червону пляму, адже це тюрма народів та імперія гноблення. Угорщина маленька, однак вона є на мапі, українці також хочуть бачити незалежну державу на мапі світу, в цьому ми між собою дійшли згоди.

Так ми, політичні в’язні, жили в закладі, де тюремних наглядачів називали вихователями. Правда, і вони перебували в засланні, декілька з них були членами кремлівської варти, а після зміни Хрущова їх перемістили з Москви в маленьке українське місто. Сім’ї залишили в столиці, самі ж регулярно були в дорозі між Москвою та Дубно. Після того я вже не бачив таких елегантних офіцерів, як вони.

Час підтвердив нашу правоту, здійснилася наша мрія: Радянський Союз – переможець у війні – програв мир, розсипався від власної ваги. На жаль, усе склалося не так, як я передбачав. На мене чекало багато років розчарування. Тепер думаю, може, варто було боротися. Не знаю, як пережили це українські тюремні товариші.

Якщо б мені тоді хтось сказав, що прийде час, коли у вільній і самостійній Україні обмежать угорську освіту, дивився би на цю особу, як на дурня. Український народ, українська нація після таких страждань і гноблення не розуміє, не відчуває біль і проблеми інших. Це не може бути правдою!

Під час поїздки Закарпаттям мій американський друг побачив угорський прапор на одній із сільрад і почав хвалити толерантність та мудрість України. Спитав його, чому він дивується, адже коли я їздив у них, в Америці, там навіть на церкві біля американського був угорський прапор, уже не кажучи про угорські організації. Бачив і багато українських прапорів.

На його думку, США – велика держава, тож це інше. Я ж вважаю, що Україна, середня держава посеред Європи, може бути такою самою великодушною, як Америка, щодо національних меншин. Я вірю в добросусідські відносини між Україною та Угорщиною.

Дуже шкодую, що на Закарпатті є такі політики, які бачать у галюцинаціях угорську й сепаратистську загрозу, шукають ворогів там, де в дійсності друзі, і як захисники України хочуть пробитися до політичних ролей у Києві. Безпідставні й смішні ці твердження. І дуже небезпечні, тому що можуть порушити багатовікову культуру співжиття, яку ми, закарпатці, дуже цінуємо.

У 1956 році угорці дали першого ляпаса комунізму, але, на мою думку, ще й сьогодні повною мірою не відновлена історична пам’ять. В Угорщині це тільки-тільки здійснюється, але світ ще донині не зміг гідно оцінити революцію 1956 року. Згодом історики відкриють правду. Я дуже сподіваюся, що прийде цей час. Дякую за увагу!»