Оборонні вали біля села Велятино Хустського району

Кожному, хто буває в новому місці, хочеться пройтися по його околицях. Цього разу наша прогулянка була від санаторію «Теплі води» у с. Велятино на північний захід по дорозі вздовж лівого берега річки Ярок. Природа тут вражаюча. Удалині видніється гора з пригірком, що нагадує казкового пухнастого звіра, який присів, щоб напитися води. А сам пригірок, виділений окремо, має форму, подібну до сідла.

Вид на пригірок з оборонними валами з боку села Велятино

Місцевий чоловік, якому 72 роки, сказав, що гора називається Чучкул, а сідло – Підчучкул, бо «ходили збирати гриби під Чучкул». Інший чоловік, господарство якого знаходиться неподалік гори, назвав її по-іншому. Ці відомості про місцеві назви потребують уточнення. На топографічній карті 1:100000 гора названа Багно. Оборонні вали знаходяться на красивому її відрозі. Передгір’я змили ріка Тиса та її ліва притока Ярок.

На пригірку чітко виділяються старовинні оборонні вали, частково засипані опалим листям і зарослі травою. На фото важко виділити зором на фоні дерев та листя ці древні укріплення, але якщо добре придивитися, то їх можна побачити. На передньому плані чітко видно менш глибокий перший вал, далі йдуть ще три, більшої глибини, розміщені близько один до одного.

Археологи-любителі обрали для розкопок дві площі: вершину пригірка і ділянку на північно-західному боці від нього – підніжжя гори. Характер розкопок у цих місцях різний.

На вершині пригірка залишилося декілька старих ям приблизно по 4–5 кв. м та дві нові меншої площі. Старі ями завглибшки понад 1 м, одна з нових – до 40 см, друга – утричі глибша й заходить у корінні породи.

Розкопки проводили тут давно, копали в багатьох місцях, безсистемно, але із завзяттям, навіть глибше за археологічний шар, прориваючи корінні породи. Культурний шар доходить до глибини 40 см, отже, історичні події в цих місцях відбувалися давно і тривалий час.

На пеньку зрізаного дуба ми побачили залізну деталь. Мабуть, її висушували, фотографували і забули археологи. Можливо, вона скріплювала елементи кінної упряжі. Дуже цікаво: на одному кінці кованої деталі нарізана різьба й накручена шестигранна гайка. Археологічну знахідку передано в Хустський краєзнавчий музей.

При описі залізної деталі працівниця музею Оксана Муржо виявила до неї неабиякий науковий інтерес та уточнила, в якому саме місці Хуста вона була знайдена, – на пригірку, де археологи проводять розкопки. Адже в розмові з пані Оксаною ми не використовували карту місцевості.

Друга площа археологічних розкопок знаходиться за сотню-півтори метрів у північно-західному напрямку від пригірка – це вже підніжжя гори. Характер робіт тут корінним чином відрізняється від тих, що проводилися на попередній ділянці. Розкопки виконані масово в багатьох місцях, причому в різний час, за однією схемою: майже однаковий розмір по периметру, близькі глибина та форма канави, а також подібна форма відвалів викопаної породи – відвал глини зроблено лише спереду викопаної ями акуратним горбиком, тоді як енергетично вигідніше розкидати викопану породу в різні боки.

Ще багато таємниць містить земля…

Василь БІЛИЙ,

краєзнавець