https://rx.ua
2977
09:31 2.082020

Ендре Гече – закарпатський мученик угорської революції 1956 року

Історія 8016

«Будучи вірним обітниці священника, усіма силами намагався служити своїй вірі та нації. Успішно. Підтримував дух у громаді, що залишилася без пастора»

(зі спогадів Еміла Чірпака, племінника Ендре Гече по материній лінії)

Після Другої світової війни внаслідок закриття кордонів, обмеження поїздок, складнощів із отриманням документів для здійснення подорожей зв’язки угорської громади, що опинилася в складі Радянського Союзу, з материнською державою та іншими відірваними від неї регіонами були майже повністю розірвані. Про події в Угорщині та світі населення дізнавалося з радянської преси, яка була рупором КПРС.

У жовтні 1956 року в домівках закарпатських угорців весь день було ввімкнено радіо, адже всіх цікавило, що відбувається в Угорщині. Місцеві угорці слухали переважно Радіо Кошута та Радіо вільної Європи, звісно ж, недозволені. Тож радіоефір постійно глушили.

Під час угорської революції угорці Закарпаття, які вже багато натерпілися, сподівалися, що події в Будапешті стануть початком падіння радянської диктатури. Але відкрито говорити про революцію мало хто зважувався, оскільки це вважалося антирадянською пропагандою, яка трактувалася як кримінальний злочин. Люди боялися репресій, ще дуже добре пам’ятаючи про депортації 1946 року, коли на примусові роботи було вивезено тисячі угорських чоловіків. Тому про повстання на Закарпатті, дії, подібні до тих, що відбувалися в Будапешті, говорити не доводиться.

Під час революційних подій 1956 року та протягом кількох наступних місяців на Закарпатті невеликі групи молоді та школярів розповсюджували листівки, виражаючи таким чином солідарність із угорськими молодими революціонерами та їхніми діями. Такі групи діяли, наприклад, у Виноградові, Берегові, Ужгороді, Попові, Косині, Мукачеві, Мужієві, Великій Бийгані, Галочі, Заболотті, Чопі, Чепе, Лучках, Шаланках, Рахові тощо. Висловлення солідарності місцевим населенням – що засвідчило їх неприйняття комуністичного режиму – було характерною реакцією закарпатців на революційні події. Хоча переважно йдеться про спонтанні емоційні прояви, але відбулося і кілька таких подій, які вимагали серйозної організаційної роботи.

Звичайно, розповсюдження листівок дуже швидко було викрите, адже йшлося головним чином про недосвідчену молодь, школярів, та й система донощиків функціонувала дуже добре. А за населенням велося пильніше, ніж зазвичай, спостереження.

Після арештів головними звинуваченнями проти членів «політичних» груп були «контрреволюційна діяльність», «антирадянська агітація» та «зберігання зброї», за які передбачалося багаторічне ув’язнення.

Наприклад, група у Галочі сформувалася наприкінці 1956 року. Трьох юнаків – Тібора Пердука, Іштвана Пастеляка та 13-річного Ласло Молнара – звинуватили в поширенні листівок та в збиранні й переховуванні зброї, боєприпасів та вибухівки, що залишилися з часів Другої світової війни. Проте з їхніх свідчень випливає, що вони всього-на-всього знайшли в пересохлій криниці заіржавілу та вже непридатну до використання стрілецьку зброю. Члени групи засудили втручання Радянської армії в угорські події. Текст однієї з листівок починався словами: «Криваві радянські диктатори втопили в крові угорську революцію». Група була затримана в 1958 році. Її керівником правоохоронні органи вважали реформатського священника Ендре Гече.

Місцеве закарпатське керівництво КДБ та комуністичної партії після поразки революції 1956 року намагалося залякати усіх інакодумців. Трагічною жертвою цих репресій став галоцький реформатський священник Ендре Гече, якого в ужгородській в’язниці замучили на смерть.

Після Другої світової війни церкви на Закарпатті стали викликом монопольному пануванню комуністичної ідеології. Керівництво комуністичного режиму одним із головних своїх завдань вважало зменшення числа віруючих людей та обмеження діяльності церков суто релігійним життям тих вірників, що залишаться.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Ендре Гече народився 7 червня 1907 року, його батько, Гейза Гече (1859-1930), був реформатським священником у Галочі, господарював на 14 гольдах церковної землі і жив у будинку, що належав релігійній громаді. Мати, Ержебет Гече (1973-1946), народилася в селі Кемече (Угорщина) в сім’ї місцевого поміщика. У родині було четверо дітей, Ендре мав одного брата і двох сестер. Старший брат Іштван після закінчення школи став секретарем у Берегові, звідки його в листопаді 1944 року «совіти» депортували до табору, з якого він ніколи не повернувся. Своїх двох маленьких дітей Іштван більше вже не побачив. Одна старша сестра, Анна Гече (після одруження Чірпак) стала вчителькою в Малих Траканах (сучасна Словаччина), а друга – Тереза Гече – була домогосподаркою. Ендре разом із дружиною Ілоною (до одруження – Ровжа) виховували прийомну дочку Йолану Голубець.

Але повернемося до його життєпису. Із 1916 до 1924 року Ендре Гече навчався в гімназії; перший, третій та восьмий клас він закінчив в Угорщині в Шарошпотоцькій гімназії, а 2-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й класи – в Ужгородській угорській гімназії. Протягом 1924-1928 рр. здобував вищу освіту в Шарошпотоцькій реформатській академії на спеціальності «теологія», де і отримав диплом у 1928 році.

Із 1928 до 1930 року працював помічником реформатського священника в рідному селі поруч із батьком; а з 1931 до травня 1958 року був тут уже духівником.

Із 1930 року був власником 14 гольдів церковних земель, які здавав в оренду жителям села, переважно Іштвану Тарці, Елеку Папоі та Ференцові Русько. У 1946 році значну частину церковної землі було конфісковано, у священника залишилася лише ділянка площею 0,15 га, де було його помешкання. Але 1948 року конфіскували все, там було відкрито клуб і бібліотеку, тому Ендре довелося квартирувати в різних селян. Із вересня 1945-го до березня 1946 року жив у 70-річного Яноша Товта; з березня 1946 до 1948 року жив у будівлі церкви, поки її не перетворили на клуб. У 1948 році орендував кімнатку в 51-річного Ендре Оремуса. З 1951 до 1955 року мешкав у старшого Іштвана Тарці, а з 1955 до 1958 року – в будинку молодшого Іштвана Тарці.

З великою любов’ю та натхненням готував освячення храму в Галочі в грудні 1957 року, однак уже через тиждень після цієї святкової події Ендре Гече довелося покинути рідне село. Напередодні, коли він повертався велосипедом увечері зі служби в сусідньому селі, незнайома вантажівка ледь не збила його, примусивши з’їхати в канаву. Після цього Ендре вирішив за краще виїхати з Галоча. Він подав заявку на вільне місце священника в Хусті, куди і був призначений в травні 1958 року закарпатським реформатським єпископом Бейлою Генчі. Хустська громада прийняла його з радістю, тут Е.Гече жив аж до арешту 2 грудня 1958 р. 22 і 29 листопада 1958 року в нього провели обшуки за підозрою в контрреволюційній діяльності, оскільки «у ході слідства проти члена політичної групи Іштвана Пастеляка з’ясувалося, що той під впливом антирадянських програм іноземних радіостанцій та читання старих угорських історичних книг почав поділяти антирадянські націоналістичні погляди. Ці погляди посилилися в нього тоді, коли священник реформатської церкви в селі Галоч Ендре Гече почав його підбурювати до антирадянської націоналістичної поведінки; після чого Пастеляк вирішив створити у селі антирадянську групу. Пастеляк розповів, що в 1957-1958 роках він регулярно навідувався в будинок священника за художньою літературою та іншими творами. Під час цих відвідин Гече вихваляв учасників угорського антирадянського повстання 1956 року і спонукав Пастеляка на другу річницю подій в Угорщині виготовити антирадянські листівки, які й були розповсюджені в ніч на 23 жовтня 1958 року», – йшлося в одному з рапортів КДБ.

2 грудня 1958 року священника заарештували. Він був доправлений до в’язниці КДБ в Ужгороді, де під час допитів Ендре було забито до смерті, адже він не бажав зізнатися, що начебто «протягом 1956-1958 років вів у дусі угорського націоналізму антирадянську пропаганду і закликав молодь до збройного повстання», – згадує один із членів галоцької «політичної» групи Ласло Молнар.

Для прокуратури доказом винуватості Ендре Гече, серед іншого, був і перелік літератури, знайденої під час обшуку в його помешканні:

1. Домокош Кошарі, «Історія Угорщини», Будапешт, 1943, книга на 412 сторінок. 

2 Виданий 1925 року в Будапешті підручник для 5-6-х класів «Історія угорського народу». 

3. Євангелістський молитовник німецькою мовою, автор – Мезеі. 

4. Видана 1943 року в Будапешті довідкова книга молодіжної організації «Левенте», обсяг 188 сторінок. 

5. Виданий у липні 1944 року журнал «Реформатський огляд світових подій», 3-й номер. 

6. Написаний 10 жовтня 1942 р. в Будапешті циркуляр Угорської реформатської церкви.

7. Виданий 1 липня 1944 р. 16-й номер «Журналу угорських жінок»

8. Видана 1939 року в Будапешті брошура «Нове здобуття Батьківщини» обсягом 32 сторінки. 

9. Газета «Пештський вісник» від 23 квітня 1939 р.

10. Газета «Фелвідейкський угорський вісник» від 15 квітня 1939 р.

11. Газета «Нова Угорщина» від 17 вересня 1940 р.

12. Екземпляр празької газети «Угорський вісник». 

13. Віддрукована на друкарській машинці збірка віршів із 7 поезій різних авторів, угорською мовою.

17 грудня 1958 р. доценту кафедри іноземних мов Ужгородського державного університету, кандидату філологічних наук і викладачеві кафедри діалектології та історичного матеріалізму було доручено дати експертний висновок про літературу, виявлену в помешканні Ендре Гече.

У висновку експертів, який зберігався в КДБ, сказано таке: «Досліджена і проаналізована нами література, яку було конфісковано в Ендре Гече, є типовою духовною їжею для фашистської угорської буржуазії… містить злісні наклепи на угорських комуністів… переповнена наклепами проти радянського суспільства та містить чимало закликів до знищення комунізму… ці шкідливі ідеї не втратили своєї актуальності для угорської фашистської молоді і в наші дні. Про це свідчать контрреволюційні події, що відбулися в жовтні 1956 року в Угорщині, коли недобитки внутрішнього контрреволюційного руху спільно зі світовими імперіалістичними силами підняли свої криваві руки на угорський робочий клас і, проголошуючи гасла, подібні до тих ідей, які звучать в конфіскованій літературі, спробували не тільки повалити національну демократичну владу Угорщини, а й зазіхали на Закарпаття».

Після багатогодинних неодноразових допитів священника старший слідчий, майор Голованов виніс таку постанову про висунення обвинувачення: «Розглянувши слідчий матеріал у справі №3429 і взявши до уваги, що Гече Ендре Гейзович достатньо викривається в тому, що, будучи реформатським священником, Гече обробляв молодь угорської національності в антирадянському націоналістичному дусі, у розмовах з якими вихваляв діяльність учасників контрреволюційного повстання в Угорщині 1956 року, оцінюючи це повстання як нібито справедливий виступ угорського народу за свободу і незалежність Угорщини, а також зберігав і поширював антирадянську і антикомуністичну літературу… керуючись статтями 126 і 127 КПК УРСР, постановив притягнути Ендре Гече в якості обвинуваченого за статтями 54-10 КПК…»

Влада хотіла влаштувати з акції юнаків великий показовий судовий процес. Тому будь-якою ціною необхідно було «знайти» дорослого очільника групи, тож, оскільки священник уже самим своїм існуванням не влаштовував радянську систему, його, невинного, «притягли» до цієї справи. Ендре Гече просив про очну ставку з Іштваном Пастеляком, на якій би могло з’ясуватися, що священник не має жодного стосунку до їхньої діяльності. Однак очної ставки так і не провели.

Інтерв’ю, не так давно записані з членами «галоцької політичної групи», підтверджують, що Ендре Гече мав рацію: він не вів політичну роботу, не брав участі в діяльності групи, не переховував зброю, не займався організаційною діяльністю, молодь приходила до нього лише за книгами з його домашньої бібліотеки.

Морально священника так і не змогли зламати, однак 4 січня 1959 року він загинув через тортури. У свідоцтві про смерть було вказано: «4 січня 1959 р. Ендре Гече раптово помер у СІЗО Закарпатського обласного управління КДБ від серцевого нападу, спричиненого кардіосклерозом і гіпертонією».

7 січня 1959 року звістку про смерть чоловіка привезла дружині Ілоні військова машина. За нею приїхали, щоб відвезти на похорон. «… Мені не дозволили підійти близько до його тіла, можна було стояти тільки за кілька метрів. Руки були прикриті його сутаною, виднілося лише обличчя, одна скроня була синя. Викликати священника до тіла померлого не дозволили… Того, хто провів службу і читав молитву над безліччю людей, віддали землі без молитви», – згадувала пізніше вдова.

1992 року в реформатській церкві села Галоч установили на честь замордованого у в’язниці священника меморіальну дошку. Його могилу на ужгородському цвинтарі по вулиці Капош піддали ексгумації, а 24 жовтня 1992 року прах Ендре Гече був перевезений і перепохований на кладовищі в рідному селі Галоч. Хоча священник провів у Хусті всього кілька місяців, однак тамтешня громада теж не забула про Ендре Гече, з 1996 року пам’ять про нього береже мармурова меморіальна дошка, встановлена на стіні церкви. 13 березня 1993 року Президент Республіки Угорщини Арпад Гьонці нагородив його медаллю «На пам’ять про 1956 рік» посмертно.

Ендре Гече ніколи не займався політикою, натомість він перетворював зруйновані церкви в оновлені будівлі та самовіддано служив Господу, як того й вимагає священницький сан.

Радянська влада добре усвідомлювала, що для закарпатських угорців, які опинилися в становищі нацменшини, церква не тільки підтримувала віру, а й стала запорукою збереження їхньої національної ідентичності, культури, мови, традицій.

«Бачите, цей замок зруйнувався, але замок нашої віри стоїть! І вічно стоятиме!» – так в одному з листів, як згадує галоцький пресвітер Лайош Тарці, писав Ендре Гече про Хустський замок, і це твердження не втрачає своєї актуальності по сьогодні.

Наталія Вароді, PhD, 

Закарпатський угорський інститут ім. Ф.Ракоці II

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне