Наприкінці травня журналісти обласних ЗМІ мали чудову нагоду на власні очі побачити всю дивовижну красу унікальних дерев’яних церков Хустщини. У попередніх публікаціях ми поділилися незабутніми враженнями від перебування у цих сакральних спорудах. Однак не можемо оминути увагою і новозбудовані муровані культові споруди, які ми відвідали у селах Золотарьово та Драгово. Нагадаємо, що наш маршрут пролягав Золотарівським деканатом Мукачівської греко-католицької єпархії, до якого входять 9 сіл: Золотарьово, Драгово, Данилово, Крайниково, Стеблівка, Сокирниця, Ракош, Шаян та Вишково.
Відтак передостанньою зупинкою нашої подорожі стало село Золотарьово, що є своєрідним центром Золотарівського деканату, а саме головний мурований греко-католицький храм цього населеного пункту – церква Івана Хрестителя, якій 154 роки. До слова, коли золотарівчани почали будувати нову кам’яну церкву, в селі було 200 хат і проживало 800 жителів. Але предки подумали про майбутнє своїх нащадків, бо були впевнені, що віра в Бога не згасне у їхніх серцях, тому і збудували такий величний храм, щоб умістив усіх бажаючих. І не помилилися.
У церкві Собору Івана Хрестителя нас зустрів співробітник парафії отець Петро Декет, який тут служить із липня 2018- го. Він і розповів нам про цю сакральну споруду.
– Головним духовним храмом для греко-католицької громади села Золотарьова є церква Івана Хрестителя, 150-річчя якої відзначалось 20 січня 2015 року. Її настоятель – отець Віталій Полянський.
До речі, старий дерев’яний греко-католицький храм свого часу знаходився трохи далі від новозбудованого. Наразі від нього залишився тільки кам’яний престол, над яким зведена каплиця. У Золотарьові також є зовсім новий греко-католицький храм Зіслання Святого Духа, освячений у 2016 році. А в іншому присілку – Черетова – владика освятив наріжний камінь під будівництво ще однієї невеличкої церкви. Хоча Золотарьово не є великим селом, його населення становить приблизно 3-3,5 тис. осіб, однак по території воно досить протяжне. Тож вірянам, здебільшого старшим людям, аби відвідати Службу Божу, доводиться долати відстані у 6-7 кілометрів. Тому й будуються нові храми, – розповів отець Петро. Тішиться священник, що є можливість подбати про духовне життя і наймолодших вірників, адже у школах, а їх у Золотарьові аж три: дві початкові – у присілках Черетова та Дуброва-Чертеж і загальноосвітня – власне у центрі Золотарьова, проводяться уроки релігії.
Церква Собору Івана Хрестителя дійсно гарна і простора. Увагу журналістів одразу привернула й незвичайна ікона біля іконостасу. Принаймні подібної ми ще ніде не бачили. На ній відтворено цілий рік святих зображень: у центрі – Христове Воскресіння, у колі – дванадцять великих празників, і далі на кожень день окремо намальований святий. На жаль, яким роком датована ікона, невідомо. Однак відразу помітно, що час її не пожалів – потребує реставрації.
Велично виглядає храм не тільки зсередини. Гарно облаштоване подвір’я, капличка. На фасаді церкви з одного боку висить табличка з іменами греко-католицьких священників села з 1701-го року по сьогодні, а з іншого – присвячена ісповіднику віри, Всечесному отцю Миколі Ляховичу, який тут служив з 1934 по 1949 роки і котрого “за вірність Христові 8 березня 1949 р. засуджено на 25 років позбавлення волі”.
Заключною зупинкою подорожі Золотарівським деканатом став Драгівський греко-католицький храм святих апостолів Петра і Павла. Наріжний камінь цієї споруди було закладено й освячено 12 липня 2000 року у зв’язку з тим, що стару греко-католицьку церкву св.Миколая так і не вдалося повернути її вірникам після виходу церкви з підпілля.
На ошатному подвір’ї нас зустрів настоятель церкви – отець Михайло Сидоран, який тут служить четвертий рік. Каже, храм було побудовано за шість років з волі Божої та завдяки старанням вірників, благодійних організацій із-за кордону. Новозбудована церква – простора й доглянута. Милують око чудові композиції з живих квітів, якими залюбки займаються дві вірниці. Самі зголосилися.
Також увагу журналістів у храмі привернув унікальний Гріб Господній. Йому понад сто років. Тут раз на рік, на Страсну п’ятницю, кладуть плащаницю, а сам Гріб у церкві стоїть до Вознесіння. Потім його розбирають й відкладають.
Розповів отець Михайло Сидоран і про парафію, що нараховує близько 250 сімей, які ходять сюди щонеділі. Є кому проповідувати Слово Боже й у будень. Загалом у селі – 4,5 тисячі мешканців, але чимало з них на заробітках. Зокрема, виїжджає багато молоді. Наводить священник і статистику. До прикладу, торік мали в церкві тільки одне вінчання, зате провели 11 хрестин, п’ятьох односельчан поховали. Цього ж року, на жаль, більше похоронів.
Велику увагу на парафії звертають на катехизацію дітей та молоді: мають при церкві аж три вікові групи. Уроки проводять на нещодавно збудованій фарі, де отець Михайло проживає з дружиною та двома донечками. Священник старається, аби юні парафіяни зростали у вірі, адже переконаний, що саме християнська родина – це місце, де зароджується і зростає віра, де відбувається безперервний процес передавання цього скарбу від покоління до покоління.
Богдана КЛЕКНЕР
