Цікаво, що сорочки з цього регіону Закарпаття зшивалися за допомогою одного лише бічного шва, а також вишивалися виключно білими нитками (майже до початку ХХ ст., потім вишивки таки стали кольоровими), розповідає консультант проекту «Карпатського об’єктива» Василь Коцан, кандидат історичних наук, заввідділу експозиційної та науково-дослідної роботи Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Вишивки як елемента декору на сорочках корінних жителів мукачівських сіл небагато, тут нема пишно оздоблених рукавів чи пазух. Деколи орнамент завширшки всього 1 см.
Наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. для сіл Мукачівського району були характерні короткі жіночі сорочки, пошиті з домотканого конопляного чи лляного полотна. У ХІХ – на початку ХХ ст. полотно ткали із конопель, а з кінця 20-х рр. ХХ ст. – з використанням бавовняних («памутових») ниток. Тут були поширені кілька варіантів крою: з одним чи двома бічними швами, з однією боковою пілкою, загнутою навпіл по довжині, або із двома вузькими боковими пілками. У більшості сіл жіночі сорочки кроїли з одного прямокутного (160×50 см) шматка домотканого полотна, який згинали навпіл по довжині й зшивали з одного боку. Так формувався стан з одним бічним швом. На початку ХХ ст. у селах Кальник, Жуково, Лохово поширилися жіночі сорочки із двома бічними швами. Із 30-х років жіночі вишиванки на Мукачівщині почали шити із трьох-чотирьох піл. Усі сорочки мали круглий чи овальний виріз горловини, який переходив у поздовжній розріз («розпірку») пазухи, що застібувався на 2–3 ґудзики («гомбиці»). До плечової частини з виворітного чи зовнішнього боку пришивали два прямокутні шматки полотна («оплічки») (33×23 см). Полотно під горловиною, між «розпіркою» та «оплічками», збирали («нанизували») у дрібні складки («рами») на одну нитку. Рукави пришивали до стану по шву.
Носили сорочки як з довгими, так і з короткими рукавами. Короткі зазвичай були цільнокроєними, без манжет, а довгі завершувалися дрібним збиранням та пришивними манжетами. Виріз горловини й низ рукавів часто декорували вузеньким мереживом.
Певні особливості мала вишивка в мукачівських долинян. Досить часто зустрічалися сорочки, які не оздоблювали обабіч «розпірки». Лише зрідка вишивали дві вузькі (1 см) смужки.
Основними орнаментальними мотивами були ромби та скісні хрести, що послідовно чергувались. У селах Кальник, Пузняківці, Микулівці, Крите, Тростяниця, Герцівці, Грабово подібні мотиви домінували також і на верхній плечовій частині рукавів («оплічках») та манжетах. Їх вдало доповнювали рядки із «перок» або ламаних ліній («кривуль»). Часто єдиним оздобленням сорочок виступала вишивка на пришивних манжетах у вигляді різнокольорової галузки з квітів та трилисників.
Свої особливості мав і колорит вишивки мукачівських долинян. Жіночі сорочки першої половини ХІХ ст. оздоблювали різними відтінками білих ниток («білим по білому»). Частково така вишивка збереглася в окремих селах до кінця ХІХ ст. Протягом другої половини ХІХ ст. колорит декору збагатився чорними, світло-синіми, голубими, оранжевими, червоними, рожевими барвами. Але при цьому продовжували домінувати різні відтінки білого кольору. Найчастіше його доповнювали червоним, синім, світло-оранжевим. Таке поєднання кольорів надавало оздобленню ніжного вишуканого вигляду. З перших десятиліть ХХ ст. вишивка стала поліхромною. Домінуючими були різні відтінки білого, червоного і синього кольорів, що поєднувались із зеленими, голубими, жовтими та коричневими. Єдиний колір, яким, схоже, майже не послуговувалися долиняни Мукачівщини, був чорний.
Тетяна КОГУТИЧ