Наймолодша з дерев’яних готичних церков Хустщини відзначила 240-літній ювілей

Минулого тижня мені випала чудова нагода разом з ужгородськими колегами здійснити цікаву подорож Золотарівським деканатом Мукачівської греко-католицької єпархії. Маршрут пролягав хустськими селами Сокирниця, Стеблівка, Крайниково, Данилово, Золотарьово, Драгово.

Що ж унікального у цьому маршруті? – поцікавиться пересічний читач, який, до того ж, не часто мандрує Хустщиною. Відповідь проста: у чотирьох із цих населених пунктів можна в прямому значенні цього слова доторкнутися до старовини, відчути подих побожних предків, а саме відвідати унікальні шедеври закарпатської дерев’яної архітектури – церкви в стилі так званої «марамароської» готики. Кожна з них – унікальна, зі своєї історією, а головне – жива, бо й дотепер, попри десятилітні випробування, тут звучить Слово Боже…

Розповідь про побачене розпочнемо з наймолодшої серед дерев’яних церков Хустщини – Свято-Миколаївської в селі Данилово, яка, згідно із записом на дверях, збудована 1779 року.

Святковим передзвоном зустріла нас Данилівська церква. На високому мальовничому пагорбі, де розташована разом із двохярусною дзвіницею, – людно. Тут храмове свято: 22-го травня – День святого Миколи Чудотворця, або, як кажуть у народі, – «літнього» Миколи. Крім того, сакральна споруда цього дня відзначила й своє 240-ліття. З цієї нагоди Архиєрейську літургію відслужив єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, Преосвященний владика Мілан Шашік. На храмове свято завітали вірники з навколишніх сіл, щоб разом зі своїм Пастирем у стінах старовинної церкви воздати хвалу Милосердному Богу, попросити заступництва у Святителя Миколая.

«Сьогодні ми дякували Господеві, що 240 років тому було збудовано й освячено цю церкву. Колись наш край весь був у дерев’яних церквах. За часів єпископа Андрея Бачинського їх було понад 800 на нашій великій тодішній Мукачівській єпархії, що простягалася на східну Словаччину, північну Угорщину та до Румунії. З половини XVIII ст., а найбільше з кінця XVIII ст. віряни почали зводити муровані церкви, – розповідає владика Мілан Шашік. – Ця ж церква зведена зі здорового дубового лісу і простояла весь цей час. Був період, коли після Другої світової війни храм закрили і навіть осквернили – пристосували під хлів, де тримали овець. На жаль, за той час зникли й старовинні ікони з іконостасу. Однак через роки його відродили. Дуже тішуся, що 10 років тому вдалося відреставрувати церкву – завдяки спільним зусиллям місцевої, районної, обласної влади та церкви було перекрито дах (у 2012 році Преосвященний владика Мілан освятив відновлений дах церкви та дзвіниці – прим. авт.). Радуюся, що церква жива. Сподіваюся, майбутнє покоління теж шануватиме це місце, яке з такою любов’ю будували предки для себе та своїх нащадків».

З 2012-го року настоятелем Данилівського дерев’яного храму є о.Віталій Полянський, декан Золотарівського деканату. Він і розповів нам одну з дивовижних історій, що засвідчує унікальність цієї святині.

«Це трапилося у 2015 році. Ми відкрили церкву і побачили, що всередині все перевернуто. Перша думка: храм пограбували. Забіг до вівтарної частини: ікони – на місці. Як виявилося, через вікно у храм залетіла блискавка, яка наробила багато шкоди, залишивши свої вогняні сліди. Зокрема їх і дотепер добре видно на іконі Благовіщення. На щастя, нічого не згоріло, хоча слід від вогнища був посередині, а килимки навколо всі згорнуті. Диво, що вони не зайнялися. На мою думку, цей випадок засвідчив велику силу цього намоленого місця. Божею волею його збережено для нас та наших нащадків, щоб тут ми набиралися духовних сил, відроджувалися в молитві, шанували минуле, не забували про свою історичну ідентичність», – переконаний о.Віталій Полянський.

Безсумнівно, дерев’яний храм – не просто свідок нашої історії, а яскрава візитівка усього Хустського району. Сюди доторкнутися до старовини, відчути особливу атмосферу з’їжджаються туристи з різних куточків світу, адже храм дійсно справляє незабутнє враження. Як зауважують відвідувачі, розташований на вершечку пагорба, з гострим готичним шпилем, що стрімко злітає вгору, він одразу викликає відчуття піднесеності та сакральності.

Ось як описав цей дивовижний храм відомий дослідник і рятівник дерев’яної сакральної архітектури краю, мистецтвознавець Михайло Сирохман у своїй роботі-енциклопедії «Церкви України. Закарпаття».

«Данилівська дерев’яна церква має дивовижні пропорції. Композиція форм підкреслює стрімкий злет вежі з дуже високим шпилем. Споруда двозрубна, тридільна, збудована з дубових колод. Зруб нави з бабинцем має опасання і високий двосхилий дах. Значно менший вівтарний зруб вкрито стрімким дахом. На західному фасаді бабинець продовжений закритим ґанком з аркоподібними прорізами. Такі ж віконця має вівтар. Вікна нави – квадратні, заґратовані кованими «готичними» прутами з вигнутими «вусиками». Над ґанком, вище опасання, влаштовано відкриту галерею.

Мотив аркади повторено в формі голосниць під шатром вежі. Всередині дерев’яна ажурна арка відділяє бабинець з плоским перекриттям від нави та вівтаря, перекритих високими коробовими склепіннями».

На території храму знаходиться й колишній цвинтар. Поряд із безіменними кам’яними хрестами – металеві та дерев’яні. Прицерковна територія доглянута. Видно руку справжнього християнина, адже недарма кажуть: пам’ять про мертвих – у пам’яті живих, тож місце вічного спокою має бути впорядкованим. До слова, цього року велику працю, зокрема з розчищення церковного подвір’я від чагарників та заростей, здійснили власне о.Віталій спільно зі своїм помічником о.Петром. Та найбільше священнослужителі тішаться, що тут звучить Слово Боже, є кому Його проповідувати, церква – діюча і у цьому найбільша її цінність.

Про унікальність Данилівської пам’ятки дерев’яної архітектури залюбки розповідає і сільський голова Михайло Дудаш, однак, як справжній господар, говорить і про завтрашній день, зокрема у плані догляду за святинею.

«Нам приємно на душі, що за ці всі роки спільними зусиллями змогли зберегти автентичність цієї унікальної історичної та архітектурної пам’ятки. Утримуємо її спільно з громадою села Золотарьово. Церква завдяки дбайливому догляду – у хорошому стані, однак покрівля потребує повторної обробки вогнетривкою речовиною для кращого її зберігання, як кажуть фахівці, цього вистачить ще на 40-50 років, адже попередня обробка втратила свої властивості», – ділиться думками Данилівський сільський голова Михайло Дудаш.

Тож сподіваємося – люди й надалі дбатимуть про дивовижну церкву Святого Миколая, а вона ще не одне століття радуватиме не тільки своїх прихожан, а й поціновувачів унікальної сакральної архітектури з різних куточків світу.

Тож бережімо й любімо свій край!

P.S. На цьому наша подорож дерев’яними церквами Хустщини не завершується. Далі буде.

Богдана КЛЕКНЕР