Герб і старі печатки села Кушниця - Карпатський об'єктив

Село Кушниця розташоване в долині річки Боржава та її притоки Кушниця за 37 км від районного центру Іршава. Залізнична станція знаходиться на вузькоколійній дорозі. Через село проходить автошлях Свалява – Хуст. Населення – 4682 особи.

За народним переказом, в урочищі, яке називається Ковачеве поле, поставив свою кузню (курінь) перший житель села – коваль, який кував зброю для Броньківського замку. Це місце, де Ковачівський потік впадає в річку Боржава в урочищі Дануха. Угорська назва села Kovacsrejt у перекладі означає кузня на кошениці. На південній околиці в урочищі Ковачеве поле, де проходили меліоративні роботи, було виявлено фрагменти кераміки, які свідчать про те, що в цій місцевості існувало поселення доби бронзи (ХІІІ–ХІV ст. до н. е.). Поруч на підвищенні в урочищі Грунь знайдено кам’яну шліфовану сокиру «свідка», що походить з новокам’яної доби ІV–V ст. до н. е.

Перша згадка про Кушницю зафіксована в письмових джерелах 1318 року. Пізніше королева Єлизавета подарувала Керецьки й Кушницяю синам воєводи Станіслава з умовою, що вони вноситимуть у її казну половину податку від овець. У 1389 році Кушниця разом з іншими селами приборжавської долини були подаровані угорським королем Ласлом ІV володарям Мукачівського замку.

Про те, що в часи князя Федора Корятовича (1393–1414) проходив процес заселення окремих частин Березького комітату, свідчить одна з грамот, у якій ідеться про скаргу представників роду феодалів Довгаїв на те, що Федір Корятович незаконно відібрав у них «кенезейство», тобто право заселення сіл Керецьки й Кушниця (Mihaly,142).

Як відомо, за правилами геральдики в образ герба села чи міста у ХVІІІ ст. вставляли елементи зі старих печаток. Я ознайомився зі старим гербом с. Кушниця за печаткою ХVІІІ ст. в книзі Геральдика Закарпаття. Там зображена куля в основі двораменного хреста. У мене виникло запитання, що це означає. Адже куля на хресті зустрічається на православних образах. Наприклад, Богородиця держить на колінах маленького Ісуса, у якого в руках куля з хрестом. Це символ влади. Невже автори кушницької печатки у ХVІІІ ст., а це, можливо, бирів-староста села та священик, просто взяли її з ікони, яка могла бути в кушницькій церкві? Храмовий празник і назва церкви – Щасливе Різдво Діви Марії (дослівний переклад з угорської напису на кадастровій карті 1865 року).

А яка прив’язка печатки до історії чи ландшафту села? Тож глянемо на кадастрову карту Кушниці 1865 року. У західній частині села Кам’яний потік під горою Кругла впадає в річку Боржава і є її правою притокою. Крім того, у межах кушницьких сільських земель у Боржаву впадають ще потоки Кривий та Бистрий як праві притоки та ліва притока – потік Кушницький, у який з півночі впадає потік с. Лисичево. Уже після цього Боржава стає повноводною навіть улітку.

Річка омиває з лівого берега урочище Дуброва. Гора Кругла має вигляд півкулі, під якою впритул протікає Боржава. Отже, є один елемент печатки – круг, узятий від назви гора Кругла.

А з якої причини на печатці міг з’явитися двораменний хрест? Можливо, кушницький батюшка, який добре знав латинь, а також історію релігії, трактував назву річки Боржава – це річка Боржівоя правителя Чехії, князя Боржівоя, що був першим чехом, котрого похрестив Методій/Мефодій. Розглянемо назву Боржава: корінь слова – Борж, а закінчення – ава, як і в чеських річок. «Аква» в перекладі з латинської – вода. Отже, Боржава – це річка Боржівоя.

У період розквіту Великоморавської держави (правління Святоплука, 871–894) частина Закарпаття разом зі Словаччиною, можливо, входила до її складу або принаймні була у сфері впливу цієї держави. Ознайомившись з історією правителя Чехії, князя Боржівоя, священик міг думати: доказом, що назва річки Боржава може походити від назви правителя Чехії, князя Боржівоя, за правління якого святий Іоан хрестив Чехію. Бо назва Боржівой має корінь Борж. Тож другий елемент кушницької печатки – хрест – міг з’явитися від трактування назви річки Боржава. Мабуть, тому основою в старій печатці села Кушниця у ХVІІІ ст. є зображення греко-католицького двохраменного хреста. А круг на печатці – від назви гори Кругла.

Наступний доказ зв’язку з історією про князя Боржівоя. Добудували розпочату в 1835 році кушницьку греко-католицьку кам’яну церкву в 1865-му. У завершальний проект барочного храму внесли зміни: міняли форми турі вище дзвіниці під хрестом. Зважаючи, що попередня дерев’яна церква 1682 року будівництва, мала готичне завершення, а також знаючи історію села й назву річки Боржава – від князя Боржівоя, інженер-архітектор за побажанням батюшки храму Михайла Мустяновича вніс зміни в барочний проект. Новий образ турні – це шолом князя із закритим-захищеним латами із прорізами на очах і лиці, які носили хрестоносці. В образі турні нижче хреста є шоломом, а ще нижче фальшиві вікна закриті жалюзі.

Однак в Інтернеті один з авторів висуває версію, що назва річки Боржава в перекладі з чуваської мови означає холодна вода. Слово «пар» означає лід, а слово «шава» – вода. Разом слово «паршава» означає холодна вода. У той же час Латориця (лутра) в перекладі з чуваської мови означає низький. А румунською мовою «лотру» перекладається як бистрий. Інший приклад – назва річки Лаборець. З фортеці Унг-Унгвар відступив князь Лаборець з дружиною, який, за твердженням угорського літопису «Геста Гунгарорум», був підлеглим болгарського хана Салана (очевидно, царя Семіона). Угорські війська наздогнали Лаборця в східній Словаччині й, за народним переказом, стратили на березі річки Свіржави, яка з того часу стала називатися Лаборець. У ХVІІІ ст., коли було прийнято образ кушницької печатки, наш земляк Венелін-Гуца ще не написав історію Болгарії. Це відбулося наприкінці ХІХ ст. Інтернету не існувало. Тож бирів-староста села та священик кушницької церкви по-своєму переклали назву річки Боржава на честь правителя Чехії, князя Боржівоя.

Можливий ще один варіант-гіпотеза, чому на печатці села у ХVІІІ ст., а пізніше й сільського герба, на вершині кола був хрест. Село Кушниця вже наприкінці ХVІІІ ст. славилось обробітком каменю-пісковику, вироби з якого, особливо хрести, розвозили не лише по Марамороській жупі, але й за її межі. Камінь-плити пісковику добували й обробляли в урочищах Ясенова, Кичірки, Баня, Квасівський, Плитя, Ковачіський потік, а пізніше і в урочищі Потік, починаючи з кінця XVIII ст. і до 1940 року. На обробітку було зайнято спочатку 20, а пізніше до 40 осіб.

Камені різної форми для підлог у церквах, школах і коридорах, доріжки, квадрати, прямокутної форми, пам’ятники і хрести християнам, зроблені в с. Кушниця. Тут працювали майстри різних національностей: німці, словаки, угорці, українці, євреї. Тож бирів-староста села та священик кушницької церкви з цього ремесла, яке в той час славилося навіть за межами Марамороської жупи, узяли як основний елемент на печатці хрест.

Наведені вище докази, на основі чого у ХVІІІ ст. було прийнято образ печатки, будуть повніші, якщо доповнити їх основними подіями, що відбувалися у верхівях р. Боржави і в с. Кушниці безпосередньо. За народним переказом, у 1717 році Кушницю захопили кримські татари/песиголовці, одягнуті в собачі шапки, які приїхали на конях через Торунський перевал. У селі в дерев’яній хаті навпроти церкви знаходився штаб татар. Завойовники грабували селян. Забирали худобу і людей. На малій дерев’яній церкві був невеликий дзвін, який сповістив про напад. Жителям удалося зняти і сховати цей дзвін, що називався «тройним», під млином.

У 1746 році село Кушниця згадується у зверненні Петра Добра до єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії М.Олшавського «Про причини розповсюдження православ’я серед румун».

У 1778-му вийшло цісарське розпорядження Йосипа ІІ про контрактацію. Оселі, які були поодиноко розміщені, стягували в долину й кожному двору виділялася земля: на будівництво житла діставали від егера до 6 орл. Селян зселяли із зимівок-хуторів у село. Вищеназвані події, а також високі податки, стихійні лиха, хвороби не проходили безболісно для жителів Кушниці.

Отже, авторами образу кушницької печатки, у якій є і великий ідеологічний зміст, можливо, є не лише бирів-староста села та священик кушницької церкви, але й керівництво Мукачівської греко-католицької єпархії. Імовірно, вони не взяли її з ікони, а художньо й чітко прив’язали зображення на печатці у ХVІІІ ст. до історії та топоніміки, можливо, ремесел та ландшафту села, а також закріпили греко-католицьку віру у вигляді двораменного хреста в основі круга. На круглій печатці по периметру є напис латинськими буквами, що в перекладі означав: Кушниця, сільська печать, 1780. Усередині печатки зображено двораменний хрест в основі круга.

Щодо кольорів старого герба Кушниці, то фон був червоний, середина двораменного хреста – біла, куля могла бути зеленою, тобто кольори взяті з угорського герба.

На сайті про село Кушниця я ознайомився із сучасним гербом села. Швидше за все, автор не знав розшифровку старого герба, тож запозичив і переосмислив окремі деталі з печатки села Кушниця кінця ХІХ ст., на якій усередині зображено герб Угорщини.

За словами місцевого краєзнавця М.Мінського (Мінца), у кушницькій греко-католицькій церкві зберігалися рукописні книги, де були записані події за два останні століття. У 1948 році науковець з Москви для вивчення забрав і не повернув у село ці унікальні книги. Він залишив розписку про повернення вищеназваних рукописів кураторові церкви Андрію Гецко. Моїм землякам, кушнянам, які у 2018 році відзначатимуть 700 років першої письмової згадки про с. Кушницю, думаю, буде цікаво віднайти в архівах втрачену історію свого села, яку добре знали їхні предки.

Василь ГЕЦКО,

архітектор, м. Ужгород

Додатки (Підписи до фото) :

Герб за печаткою у ХVІІІ ст.