Сорочка як у бабки: Берегово. ФОТО

У Берегівському районі, який є центром розселення угорців на Закарпатті, сорочки називали «інг» та «вігано», а вишивали їх гладдю й оздоблювали мереживом.

У ХІХ ст. тут були поширені жіночі сорочки з довгими рукавами, пошиті з домотканого полотна, а уже на початку ХХ ст. берегівчанки носили сорочки з короткими рукавами, переважно з фабричної матерії, розповідає консультант проекту «КО» Василь Коцан.

Верхню частину сорочки («стан») шили з тонкого полотна, а низ з грубішого. На сорочках угорок Закарпаття вишивкою в основному декорувалась верхня частина. Найпоширенішою технікою була гладь. Щодо орнаменту, то перевага надавалась різним рослинним мотивам: ружам, ліліям, айстрам, виноградній лозі з листям і виноградом. А краї рукавів жіночих сорочок майстерно декорувались мереживом білого чи жовтого кольорів, яке сильно крохмалили. На сорочках літніх жінок мереживом оздоблювався весь рукав у три-чотири ряди за формою буфа. На мереживі найчастіше зустрічались геометричні мотиви: ромби, трикутники, розети.

У селах Береги, Косино, Мужієво Берегівського району сорочка («інг») не мала рукавів, а її довжина сягала колін. Вишивали тут в основному мотив червоної троянди, від якої відходили галузки з дрібних ромашок, фіалок, тюльпанів, стебел та листочків.

Вишивка на сорочках виконувала й вікову та соціальну функції. Найбагатше оздоблювались блузки дівчат і молодиць, а сорочки старших жінок декорували менше, та й техніка виконання була значно спрощена.

Поверх таких сорочок одягали білу блузку з короткими, але дуже широкими, зібраними у складки («буфи») рукавами. Їх декорували тією ж вишивкою рослинного характеру. На передніх пілках вишивали поздовжню, хвилясту смуги з великої ромашки, трьох великих фіалок, двох нерозпущених бутонів червоних троянд, зелених стебел та листочків. На прямокутній вставці передньої правої поли поміж наскрізними отворами для ґудзиків вишивали червоні троянди, польові ромашки, конвалії, тюльпани, фіалки. Орнаментальна композиція вишивки на спині формувалася з великої червоної троянди, над якою вишивали три фіалки чи ромашки з листочками.

Крім звичайних сорочок, угорки ще носили довгі сорочки, типу сарафана з рукавами («вігано»). Особливо поширеними вони були в костюмах літніх жінок та дітей, але зустрічались й у весільних строях. Вігано були популярні паралельно із міськими одяговими традиціями на початку ХХ ст.

У цілому дослідник народного одягу закарпатців Василь Коцан відмічає, що багатолітнє проживання угорців Берегівщини в оточенні інших етносів сприяло значній строкатості їхнього народного вбрання. Хоча характерною особливістю жіночих сорочок було їх декорування поліхромною вишивкою в техніці двостороння гладь, але вишивка відігравала швидше допоміжну, ніж домінантну роль, створюючи композиційну врівноваженість між оздобленням і формою. Також науковець зазначає, що впродовж ХVІІІ – першої половини ХХ ст. не спостерігалося різких змін в оздобленні вишивкою. Її колорит і техніка, крім художньо-естетичного, визначала особливості соціального та вікового статусу власниці сорочки.

Тетяна Когутич

Угорки у традиційному народному вбранні. 20-30-ті рр. ХХ ст. (Фото з архіву В. Коцана.)

Безрукавка («блузка»). 40-ві рр. ХХ ст. (Фото з архіву В.Коцана.)