На Закарпатті відзначатимуть 400-річчя від початку Тридцятилітньої війни

Опубліковано: | Переглядів: 283
  • Поділіться із друзями:

Сучасним закрпатцям вона відома пеерважно за п’єсою Б.Брехта “Матінка Кураж та її діти”, яка кілька різів ставилася у наших театрах.

aa7676c-guerreok

Наступного року увесь світ відзначтиме стріччя від закінчення Першої світової війни і водночас чотирьохсотріччя від початку іншого конфлікту за участю більшості європейських держав – Тридцятилітньої війни. Сучасним закрпатцям вона відома переважно за п’єсою Б.Брехта “Матінка Кураж та її діти”, яка кілька різів ставилася у наших театрах. Проте свого часу ці події тридцять років тримали у напрузі наш край. Адже тоді частина Закрпаття належала до протестантського Трансильванського князівства, а інша частина – до католицької Австрії, які у цій війні були по різні боки фронту. То ж Закарпаття було одним з найбільш кривавих театрів Тридцятилітньої війни.

Початком Тридцятилітньої війни вважається 23 травня 1618 р., коли у Празі спалахнуло антигабсбурзьке повстання. Боротьбу з Габсбургами продовжив князь Трансільванії Габор Бетлен (1613-1629), воюючи проти імператора Фердинада ІІ (1719-1637). Бетлен виявився здібним організатором і вправним політиком. В економічній сфері він проводив політику меркантилізму. Замість гайдуцького війська він створив регулярну армію, заснував в Альбі-Юлії князівський двір і перетворив це місто на значний культурний центр. Реформатську школу Альби Юлії було піднесено до рівня університету. У період війни він проявив себе як дипломат і воєначальник європейського рівня.

Напередодні та в період Тридцятилітньої війни 1618-48 р. армія Бетлена не раз проходила через Закарпаття. Він захопив Березький та Угочанський комітати, а Мукачево перетворив на один з головних опорних пунктів. Проти Бетлена виступив ужанський і земплинський наджупан Ю.Другет, що сам претендував на трансильванський трон. Друге запросив в якості найманців козаків. 1616 р. кількатисячний загін козаків пройшов крізь Закарпаття і під Кошицями розгромив трансильванську армію.

Улітку 1618 р. польський король наказав перекрити всі шляхи через Карпати.

1619 р. трансильванське військо, підтримуючи протестантів, вступило до Ужгорода. Після цього майже десятиріччя єзуїти та прихильники цісаря не наважувалися показатися на Ужанщині. 1620 р. Бетлена обрано королем Угорщини, але 1622 р. він зрікся корони, задовольнившись закріпленням за ним у до життєве тримання семи комітатів – Сукмар, Саболч, Угоча, Берег, Земплин, Боршод і Абауй.

Водночас ті неспокійні події сильно активізували опришківський рух на Закарпатті. У середині липня 1616 р. головний комендант міста Кошиці і сусідніх околиці видав розпорядження для Ужанської жупи, де вказує, що “злодії, які втекли в Трансільванії із армії, вештаються в районі польського кордону”, переховуються там і роблять велику шкоду. Комендант наказував систематично інформувати його про цих заброд і робити усе можливе, аби зловити їх і покарати. 1620 р. вийшло нове розпорядження проти тих, які “з армії і від своїх панів тікають і в лісах, селах і містах нападають”. За кожного зловленого опришка командиру карального загону належала премія 12 форинтів. З кожним роком подібні розпорядження ставали усе вимогливішими у різкішими.

З австро-трансильванськими війнами пов’язана і перша поява українських козаків на Закарпатті. Вони були найняті на службу ужанським жупаном Юрієм Другетом 1619 р. Бетлен, проти якого були запрошені козаки, писав до Ракоці: “Другет старається викликати повстання в Північній Угорщині, але я того не боюся… Тільки того треба боятися, що до козаків прилучаться їхні одновірці і піддані Друге та, верховинські русняки, які і без того ненавидять своїх панів”. Козаки розбили військо Ракоці під Гуменним і дійшли аж до Кошиць. До козаків приєдналися “верховинські руснаки”.

25 серпня 1620 р. угорський сейм проголосив Бетлена королем Угорщини. І хоч його чеські союзники програли 8 листопада 1620 р. битву на Білій Горі, Бет лен все ж підписав 31 грудня 1621 р. досить вигідний мир з Фердинандом ІІ. Це сталося у Микулові (Ніколсбурзі). За цим миром Бутлен визнавався князем Трансільванії, за якою лишалися жупи Мараморош, Берег і Угоча. Володарем Хуста тоді був брат Габора Бетлена Стефан.

За це Бетлен відмовився від титула короля Угорщини. Приєднання семи комітатів Верхньої Угорщини до Трансільванії значно посилили це князівство. Це територіальне прирощення згодом було підтверджене Віденським миром 1624 р. і Презбурзьким 1626 р.

1625 р. Г.Бетлен за 300 тисяч флоринів купив Мукачівську домінію з правом успадкування її його нащадками. За його наказаом капітан замку Янош Балінт з Гельси 1629 р. спорудив у замкові нову будівлю у середньому дворі.

Проте 1629 р. князь Габор Бетлен помер. Як зазначив М.Лучкай, “з приходом смерті Бетлена 1629 р. брязкіт зброї тимчасово утих, верхня ж Угорщина була захоплена, але внаслідок миру, укладеного у кошицях палатином Миколою Естеразі, Дьордь Пакоці отримав і титул, і ці краї”. Спадкоємницею Бетлена була його вдова Катерина Бранденбурзька. Але вона схилялася до католицтва, тому на Семигородському соборі 1631 р. князем обрали молодшого сина Жигмонда Ракоці Дьордя І (1631 – 1648). Проте брат князя Бетлена Стефан не визнав цього вибору, тому між нім і Ракоці почалася тривала усобиця, що завершилася миром 1637 р., за яким Стефан Бетлен лишався володарем Хуста, але відмовлявся від претензій на трансильванський стіл.

Мукачівська домінія після довгих суперечок теж перейшла до трансильванського князя Дьордя І Ракоці – спершу у тимчасове володіння під заставу у 200 тисяч флоринів, а з 1635 р. – у спадкове. Справа у тому, що ще 1616 р. Дьордь одружився з 16-річною Жужаною Лорантфі, якій належало Мукачево. Весілля відбулося у Шарошпотоку, де після того подружжя часто жило. Там воно заснувало школи, куди запрошувало відомих педагогів, у тому числі і Яна Амоса Коменського. 1637 р. у Шарошпотоку було засновано друкарню.

Династія Ракоці володіла домінією майже 75 років з невеликими перервами. Мукачево упродовж цього періоду було столицею Трансильванського князівства. Дьордь Ракоці, запросивши французьких інженерів, упродовж одного року добудував задню стіну замку, наростив інші і зробив замок практично неприступним. Він зробив напис на кам’яній плиті на східній башті: “З умінням, природою та Богом справи мені не страшні, чи будуть сприятливіші зірки чи ні, будова переживе віки”.

1631-32 р. у Березькій, Ужанській та інших жупах спалахнуло селянське повстання. Власне, місцеві селяни приєдналися до повстання, котре почалося на Пряшівщині під проводом колишнього кріпака, а на той час опришка Петра Чесара. Серед словаків Закарпатської області і досі побутують пісні про “славного бетяра” Чесара. Власниця Мукачівської домінії З.Баторі писала до березького жупана: “Русини кинулися на беззаконність і проступки, нападають на поміщицькі маєтки, розбивають хати,… виганяють худобу в ліс і навіть за кордон”.

1633 р. імператор Фердинанд ІІ віддав Мукачівську домінію трансильванському князеві Дьордю І Ракоці під заставу за 200 тисяч флоринів. 1635 р. Ракоці отримав на домінію вже спадкове право. Його рід володів домінією до 1711 р.

Дьордь Ракоці розширив територію Мукачівської домінії та добудував замок. Значно зросла кількість населення та дворогоспоадрств. У Мукачеві на лівому березі Тиси було вже шість вулиць, а його центральна площа стала велелюдним центром громадського життя і торгівельних операцій.

1637 р. в Ужанському комітаті видано спеціальне розпорядження про створення каральної групи із шляхтичів, яка мала слідкувати за порядком у жупі і “публічних злодіїв, що знищують добро, поширюють стрільбу, убивають священиків”, виловлювати і карати. У цьому документі селянські повстанці фігурують як “підпалювачі, вбивці, що роблять біду, перепиняють на шляхах і полях, ховаються в лісах”. Тим не менше 1643 р. Закарпаття знов було охоплене селянськими виступами. Зокрема, цісар Фердмнанд ІІІ у листі від 23 червня 1643 р. відзначав, що на верховині багато людей, озброївшись, нападають на панів, знищують поміщицькі маєтки, намагаються убити їхніх власників.

Придушення Річчю Посполитою козацького повстання 1637-1638 р., після чого для шляхти на Наддніпрянщині та Галичині настала “доба золотого спокою”, опосередковано відбилося і на Закарпатті, куди починають масово втікати від панської сваволі селяниз інших українських земель, в тому числі досить далеких. Лише 1639 р. із галицьких сіл польско-угорський кордон перетнуло 200 сімей.

1642 р. державні збори у Альба-Юлії (Дюлафегерварі) обрали князем сина Дьордя І – Дьордя ІІ Ракоці. Значну роль у державних справах за нього відігравала його дружина Софія Баторі, ревна католичка родом з Шамльо, що у Веспремському комітаті. Весілля відбулося 3 лютого 1643 р.

Під час Тридцятирічної війни Дьордь Ракоці 1644 р. вів у Мукачівському замку переговори з французькими дипломатами Джуліо Мазаріні і Антуаном Фуке про спільну боротьбу проти Габсбургів. Зі згоди турецького султана Ракоці вступив у війну проти Австрії на боці Франції і Швеції.

1644 р. Дьордь Ракоці розгорнув наступ на Ужгород. Наступ здійснював каштелян Мукачівського замку Янош Баллінг (1625 – 1649). За “Сумною хронікою” Яна Саларді (секретаря Дьордя Ракоці), приводом до війни стали конфесійні суперечності між пртетстантами Ракоці і католиками Другетами, зокрема через переслідування Другетовою дружиною Анною Асусич реформатів. Баллінг закликав: “Де тільки знайдуться хоробрі мужі, що можуть носити зброю, повинні бути призвані в кенийзи”.

Власник Ужгорода Янош Другет утік до Польщі, а його дружина Анна сховалася у надійному замкові Єсенев (нині на території Словаччини). Cпершу трансильванські війська захопили і зруйнували Невицький замок, після чого почався його занепад. Оборону Ужгородського замку було покладено на його каштеляна Іштвана Дуку. У той час оборонні споруди складалися з палацу, глибокого рову і дерев’яного паланку. Старий і досвідчений Баллінг спершу захопив місто, а потім оточив замок. Баллінг через хворобу ніг керував операцією, сидячи у спеціальному кріслі. Він наказав насипати земляний бастіон, на якому встановили гармати. Артилерія узяла під приціл браму та вікна палацу і дяла настільки успішно, що оборонці не могли відповісти жодним пострілом. Коли дерев’яні ворота мали ось-ось впасти, І.Дука попросив миру. Баллінг одразу розмістив у фортеці власну залогу, а всіх васалів Другетів привів до присяги на вірність Ракоці.

Невдовзі Ракоці витіснив війська Габсбургів також з Кошиць і Братислави, приєднавши до своїх володінь північні угорські комітати аж до Липтовщини. 22 квітня 1645 р. у Мукачеві успішно завершилися переговори Ракоці зі шведськими і французькими послами. Тоді ж він уклав мир з Габсбургами, за яким отримав ті ж сім комітатів, що свого часу мав Бетлен, причому Сумар і Саболч прилучалися до Трансільванії назавжди, решта – до смерті Ракоці. Наступного року там же велися переговори між Ракоці і польським князем Яном Радзівілом, що за дорученням польського короля прагнув створити анти турецьку коаліцію.

Власницею Ужгорода після смерті 1645 р. Яна Другета стала його вдова Анна. Вона завершила будівництво єзуїтської колегії. Згідно з фундаційною грамотою Другетів там було 21 келія для ченців, кімнати для вчителів, каплиця, бібліотека, навчальні класи, велика аудиторія для диспутів і театральних вистав, ізолятор для хворих, аптека, підвали, складські приміщення, кухня. Монахи жили на другому поверсі, школа містилася на першому.

1646 р. єзуїти, що до того з 1615 р. перебували у Гуменному, перебралися до Ужгорода. Вони розгорнули велику діяльність по зміцненню позицій католицтва. Ще 1642 р. мукачівський православний єпископ Василь Тарасович у замку Лаксенберг під Віднем у присутності імператора і його сім’ї перейшов у католицтво.

24 квітня 1646 р. власниця Ужанської домінії Анна Другет зібрала у церкві Ужгородського замку 63 православні священники з усього краю, які прийняли унію.

Тридцятилітня війна закінчилася 24 жовтня 1848 р. розліденням Європи на протестантські і католицькі регіони. Проте стабільного миру так і не настало, наслідки війни відчувалися ще десятиліттями.

Зокрема, на Закарпатті значно активізувався опришківський рух. Наприкінці 1648 р. значний загін діяв в районі Ужоцького перевалу, звідки нападав на маєтки біля Борині. До загону входили селяни з Пряшівщини, Закарпаття і Галичини, очолював їх Ф.Фокас. В районі с.Дубриничі діяв загін І.Сивохопа, котрий не раз завдавав поразки сторожовим загонам Другета. Поруч з ним діяли загони П.Ороса, П.Варги. Загін С.Форгача, базуючись на Ужанщині, часто з’являвся в різних селах Березького комітату.

1648 р. на Наддніпрянщині почалася визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельниччина. Ці події одразу знайшли відгук на Закарпатті. Свідченням цього є покрайній запис на рукописному Євангелії з Великих Ком’ят, де під 1648 р. занотовано: “По смерти великого короля Владислава польського извоевали козаки Польшу. Почали ляхов істинати і гнати їх від ріки Дніпра аж до славного Лароша Києва і звідти аж до Вісли. Старшому козакові було імя Хміль”.

За прикладом наддніпрянців значно активізувалися і закарпатські опришки, зокрема Федір Фокас, що діяв на угорсько-польському пограниччі 1648 р. У червні його загін напав у м.Борині на галицьких шляхтичів, що втекли туди, рятуючись від повстанців Хмельницького. Участь у цьому нападі брали селяни з Пряшівщини, Закарпаття і Галичини. Зокрема, там були опришки Ілько Ліпома з Розтоки, Олекса Кліщович з Волосатого, які приєдналися до Фокаса у Волосянці Ужанського комітату. Ззвідти Олексу Мелешкова було відряджено аж до Спіського комітату за підкріпленнями. На Закарпатті збереглася пісня-хроніка “Два явори”, що оспівує дані події.

Під час першого Львівського походу Б.Хмельницького 1848 р. частина козаків подолала Ужоцький хребет і підійшла до Ужгорода. У донесенні управителів Ужанської Домінік імператорові Фердинанду ІІІ мовиться, що козаки разом з татарами спалили усе навколо Ужгорода. На бік козаків переходили місцеві селяни, тому джерела свідчать, що весь Бескид “перебуває у заворушенні”. На зламі листопада – грудня 1648 р. козацький загін, перейшовши Ужоцький перевал, зупинився біля Ужгорода. Про це місцева знать 2 грудня доповідала цісареві Фердинанду ІІІ: “Козаки з татарами напали на Угорщину і пустошать все коло Унгвару”.

Хоч на сьогодні Тридцятилітня війна майже забута, саме вона в соновному визначила сучасну політичну карту Єропи, одним з центральних вузлів якої як тоді, так і зараз є Закарпаття.

Сергій Федака

«Карпатський об’єктив»

Залиште свій коментар

Loading...

Анонси подій

Січень 2018
ПнВтСрЧтПтСбНд
« Гру   Лют »
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31     

Останні новини

Переглянути всі Останні новини
city.uz.ua crossword

    Різне:

  • ТБ програма

  • Гороскоп

  • База крадених велосипедів

  • Рецепти

  • Погода

    • Ужгород

      Сніг (2–5 см.) протягом всього дня.

      • Невеликий Сніг

        Зараз: -2.18°C/1003.61гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 15 годині: -0.66°C/1001.46гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 16 годині: -0.37°C/1000.66гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 17 годині: -0.08°C/999.93гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 18 годині: 0.22°C/999.29гПа

    • Мукачеве

      Сніг (3–8 см.) до завтрашнього ранку.

      • Невеликий Сніг

        Зараз: -1.62°C/1004.17гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 15 годині: -0.39°C/1002.03гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 16 годині: -0.11°C/1001.23гПа

      • Сніг

        Об 17 годині: 0.16°C/1000.53гПа

      • Сніг

        Об 18 годині: 0.42°C/999.87гПа

    • Берегове

      Сніг (2–5 см.) протягом всього дня.

      • Невеликий Сніг

        Зараз: -1.21°C/1004.26гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 15 годині: -0.61°C/1002.12гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 16 годині: -0.29°C/1001.32гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 17 годині: 0.06°C/1000.63гПа

      • Можливий Невеликий Сніг

        Об 18 годині: 0.46°C/1000.01гПа

    Ми в соцмережах:

Спецпроекти