Історія формування адміністративно-територіальної системи Підкарпатської Русі (сучасне – Закарпаття) на початку ХХ століття

Опубліковано: | Переглядів: 1008
  • Поділіться із друзями:

На протязі тривалого часу територія сучасної Закарпатської області України входила до складу різних держав: Угорського королівства, Австро-Угорщини, Чехословацької республіки і знову Угорщини.

maramures

Зрозуміло, що на території нашого краю функціонувала адміністративно-територіальна система зазначених державних утворень. В політичному і адміністративному відношенні територія сучасного Закарпаття в цілому, включаючи і його гірську частину, стає складовою частиною Угорського королівства на рубежі ХІІІ-XIV століть. На початку ХІІ століття під час правління короля Угорщини Стефана І була проведена адміністративна реформа, у результаті якої територія королівства була поділена на так звані комітати або жупи.

Деякі прикордонні території королівства керувалися як „марки”. Так в грамоті єпископа з м. Зальцбурга від 1131 р. згадується „Руська марка” (marchia Ruthenorum), яка була створена на території Потиської низовини. Зазначена „марка” знаходилась під управлінням спадкоємця королівського престолу принца Імре (Емеріха). Представники позитивістської і сучасної історіографії (О. Петров, Є. Перфецький та ін.) уважають, що ця назва хоча і відносилась до окраїни Угорського королівства початку ХІ століття, але знаходилась не в передгір’ях Карпат або в гірський частині нашого краю. Ці земли в той час були, за свідченням джерел, „нічийною землею” (terra nullius). Назва „Marchia Ruthenorum” можливо відносилась до вже завойованої угорцями рівнинної окраїнної частини Паннонії, на території якої все ще зберігались поселення паннонських та дунайських слов’ян.

Що ж представляла із себе комітатська адміністративна система на території нашого краю, яка була створена королями Угорщини на рубежі  ХІІ-ХІІІ століть ?

Комітат/жупа (русин. ‒ жупа, угор. ‒ megye/vármegye, лат. ‒ comitatus)  – адміністративна і судова одиниця в Угорському королівстві. Центром комітату/жупи був замок, резиденція королівського чиновника (угор. ‒ ispán,  з XV ст. ‒ főispán). Він командував замковою дружиною, яка складалася з вільних селян (jobbagiones), спираючись на цю дружину, збирав податки, штрафи, керував королівським маєтком, доменом (dominia). Після видання королем Угорщини Андрашем ІІ так званої „Золотої були” (1222 р.), яка фіксувала практично необмежені права та привілеї угорського дворянства, комітатська система була ослаблена, а посада жупана/наджупана стає спадковою для представників магнатських родин.

В ХІІІ столітті жупан отримав заступника в судових справах, віце-ішпана (піджупана) (угор. ‒ alispán), який обирався місцевими дворянами. Комітатська система поступово стає основою провінційного управління. Комітати/жупи поділялися на округи (угор.- járás). До ХІХ століття русини жили переважно у наступних комітатах/жупах північно-східної частини Угорського королівства, яка іноді називалася „Верхньою Угорщиною” (угор. ‒ Felvidék): Шариш (Sáros vármegye), адміністративний центр м. Прешов (Eperjes), Земплін (Zemplén vérmegye), адміністративний центр м. Шаторал’я-Уйгель (Sátoralja-Ujhely), Угоча (Ugocsa vármegye), адміністративний центр м. Нодь-Селлеш (Nagy Szőllős), Уж (Ung vármegye), адміністративний центр м. Ужгород (Unghvár), Берег (Bereg vármegye), адміністративний центр м. Берегово (Beregszász), Мараморош (Máramaros vármegye), адміністративний центр м. Мараморош-Сігет (Mármaros-Sziget). Менша частина русинів проживала в комітатах/жупах Спиш (Szepes vármegye), адміністративний центр м. Левоча (Löcse, Leutschau), Абов (Abaúj vármegye), адміністративний центр м. Кошице (Kassa, Kaschau), Боршод (Borsod vármegye), адміністративний центр м. Мішкольц (Miskolcz), Саболч (Szabolcs vármegye), адміністративний центр м. Нодь-Калло (Nagy-Kálló) і Сатмар (Szatmár vármegye), адміністративний центр м. Нодь-Кароль (Nagy-Károly). Комітатом/жупою керував ішпан/жупан, який призначався королем, дорадчим органом при ньому були комітатські/жупні збори (Inclita Deputatio), де були представлені вище (магнати), середнє та дрібне дворянство (немеші). Адміністративним виконавчим органом влади в комітаті/жупі було комітатське/жупне управління (Inclita Universitas), що складалося з 30-40 чоловік, куди входили ішпан/жупан, начальники округів, секретар, касири, землеміри, збирачі податків та ін. З ХІХ століття ішпан/жупан стає вищим державним чиновником, канцелярія якого зосереджує у своїх руках адміністративну, військову та судову владу в комітаті/жупі. Що ж стосується піджупана (alispán, V. ‒ Comes), то він здійснював державне, адміністративне і господарське керівництво комітатом/жупою. Він підпорядковувався спочатку тільки ішпану/жупану, а пізніше ще й Міністру внутрішніх справ Угорського королівства. Піджупану безпосередньо були підпорядковані начальники окружних управлінь. Посада піджупана проіснувала до березня 1919 року, коли були створені виконавчі органи Радянської влади в Угорщині – директоріуми.

Комітат/жупа здійснював адміністративне управління на території, де проживало приблизно 100-150 тис. осіб.

За офіційними даними, що відносяться до 1913 року, на території Угорщини, не враховуючи Хорватію та Словенію, налічувалось 63 комітати/жупи, з них на території нашого краю знаходилось 4 комітати/жупи, а саме: комітат/жупа Берег, комітат/жупа Мараморош, комітат/жупа Угоча і комітат/жупа Уж (Унг). Всі зазначені комітати/жупи в XVIII-XIX століттях підпорядковувались Угорському королівському намісництву, що знаходилося спочатку в м. Пожоні (Братиславі), а пізніше – в м. Буді. Зупинимось детальніше на деяких історичних, географічних та статистичних відомостях, що стосуються зазначених комітатів/жуп.

Комітат/жупа Берег (Bereg vármegye) був створений в 1261 році, до 1918 року входив до складу Угорського королівства, а з 1919 року знаходився у складі Чехословаччини як частина Підкарпатської Русі. Площа комітату/жупи складала 3727 кв. м., адміністративний центр м. Берегово (Beregszász). Охоплював територію сучасних Берегівського, Мукачівського, Воловецького, більшої частини Свалявського і західної частини Іршавського районів. За даними, що відносяться до середини ХІХ століття, складався з 4 округів (кількість округів не була постійною, і в різні часи була різною).6  Згідно з даними перепису населення 1910 року, в комітаті/жупі Берег проживало 236600 жителів. З них 113100 угорців, 100900 русинів, 33700 євреїв, 20700 німців, а також словаки, цигані та інші незначні за кількістю національні групи. Найбільшим містом комітату/жупи було місто Мукачево (Munkács), однак з 17200 його жителів тільки 8 відсотків складали русини.7  

Комітат/жупа Мараморош (Mármaros vármegye) знаходився в північно-східній частині Угорського королівства (1303-1918 рр.). Площа комітату/жупи складала 10354 кв. м., населення на початку ХХ століття більше 300 тис. осіб, в тому числі русинів – 44,6 відсотків, румунів – 21 відсоток, німців – 15 відсотків, угорців – 11 відсотків, решта євреї, словаки та інші.

Комітат/жупа в зазначений період складався з 9 округів з 159 сіл. В 1919-1920 рр. на підставі рішень Сен-Жерменського та Тріанонського мирних договорів був поділений між Чехословаччиною (3/5 території) та Румунією (2/5 території). Кордоном стала річка Тиса. В результаті до Румунії відійшло головне місто комітату/жупи Мараморош-Сігет і села, що були населені русинами в долині річок Вишова (Вишеу) та Руськова (Рускова).

В Чехословаччині був об’єднаний з комітатом/жупою Угоча і утворена Марамороська жупа з центром спочатку в Севлюші, а пізніше в Хусті.

Комітат/жупа Угоча (Ugocsa vármegye) (1210-1920 рр.), найменший в Угорському королівстві, що складався в середині ХІХ століття з 4 округів. Комітат/жупа Угоча межував з комітатами Берег, Сотмар, Мараморош, площа 1191 кв. м.  адміністративний центр м. Великий Севлюш (Nagy Szőllős). Населення – 91800 чоловік (за даними перепису 1910 р.), з них 42700 угорців, 34400 русинів, 11800 євреїв, 9700 румунів. Територія майбутнього комітату вже на початку середньовіччя була заселена слов’янськими племенами. В кінці ІХ століття, за свідченнями „Аноніма”, сюди прийшли угорці, але свою владу встановили на цій території пізніше, в кінці ХІ – на початку ХІІ століття, в період формування Угорського королівства. В 1241 р. комітат/жупа Угоча був спустошений татаро-монголами. Повторно заселяли ці землі русини та німецькі колоністи (саксонці, саси), які запрошувались угорськими королями. Свого розквіту комітат/жупа Угоча досягає в період правління королів з династій Анжу і Люксембургів (XIV – початок XVI століття). В XVI – на початку XVII століття територія комітату/жупи Угоча стає театром воєнних дій між військами Османської імперії, Австрійських Габсбургів і Трансільванських князів і перетворюється в спустошену місцевість. Села поступово оживають тільки в другій половині XVIII століття, а адміністративний центр комітату/жупи м. Великий Севлюш (Nagy Szőllős) майже перестав функціонувати як торговий і ремісничий центр. В 1920 році, згідно Тріанонському мирному договору, комітат/жупа Угоча був поділений між Чехословаччиною (4/5 території) і Румунією (1/5 території). В Чехословаччині був включений до складу Марамороської жупи.

Комітат/жупа Уж (Ung vármegye) (ХІІ століття – 1919 рік), межував з комітатами Берег, Саболч, Земплін, на півночі з Галичиною. Площа комітату/жупи Уж (Унг) – 3229 кв. м, населення 162000 (за даними перепису 1910 року), в тому числі 61700 русинів, 53824 угорця, 36300 словаків, 17000 євреїв. Адміністративний центр м. Ужгород (Ungvár). За офіційними даними середини ХІХ століття складався з 9 округів. Ішпанами/жупанами комітату/ жупи з 1322 по 1691 рік були представники дворянського роду Другетів.

Після розпаду Австро-Угорщини, на підставі статей Тріанонського мирного договору, комітат/жупа Унг увійшов до складу Чехословаччини, однак його територія була поділена: 2/3 його території увійшли до складу Підкарпатської Русі, 1/3 до складу Словаччини (нині Ужгородський, Перечинський і Великоберезнянський райони Закарпатської області України, Собранецький і східна частина Михаловецького округу Східної Словаччини).

Складовою частиною комітатської/жупної системи були окружні та нотарські управління. Окружне управління – державно-адміністративний орган по управлінню округом. Окружні управління в період Австро-Угорщини були підзвітні піджупанам, а в період Чехословацької республіки – жупанським управлінням. З 1928 року підпорядковувались безпосередньо Крайовому управлінню Підкарпатської Русі в Ужгороді. Керував окружним управлінням державний чиновник, який називався окружним начальником. В структурі окружного управління була також посада окружного нотаря – чиновника, що керував окремими ділянками роботи окружного управління. Окружним управлінням підпорядковувались нотарські управління. Нотарське управління – державно-адміністративний і господарський орган влади, компетенція якого розповсюджувалась на одне велике село або декілька невеликих сіл. В період Австро-Угорщини та Чехословаччини нотарські управління очолював чиновник (нотар), компетенція якого розповсюджувалась на велике село або групу сіл. Нотар займався всіма питаннями політичного та господарського життя села або групи сіл. Призначався урядом.

Імператорський уряд у Відні намагався двічі реформувати цю, створену ще в епоху середньовіччя, адміністративну систему. В 80-і роки ХVIII століття імператором Св. Римської імперії Йосифом ІІ була проведена адміністративна реформа, в результаті якої порівняно невеликі комітати/жупи об’єднувались у великі округи. Саме в ці роки на території нашого краю був створений об’єднаний комітат „Берег і Угоча”, обов’язки піджупана якого виконував Карл Гейнбухер, поєднуючи цю посаду з  посадою секретаря королівської Угочанського комітату/жупи, на посаді піджупана (alispana, V.‒ Comesa) якого до 1804 р. знаходився Йозеф Морваї. Друга спроба провести адміністративну реформу була здійснена австрійським урядом після поразки Угорської революції 1848-1849 рр. В жовтні 1849 року було реорганізовано управління Угорським королівством. Від нього відокремлюють Хорватію, Славонію і Трансільванію. Решта території королівства була поділена на п’ять воєнних округів, причому кожний з них в свою чергу поділявся на цивільні округи. Північно-східна частина королівства була включена до складу Кошицького воєнного округу і складалася з трьох цивільних округів. Одним з них був Ужгородський, куди входили комітати/жупи Унг, Берег, Угоча і Мараморош. Реорганізація торкнулася не тільки структури комітатів/жуп, але й системи міського управління, правовою основою для змін якої було „Временное устройство общинных организаций в королевских вольных городах и в остальных имеющих устроенный совет общинах коронного края Венгрии”.

Саме в цей час була здійснена спроба створити на основі Ужгородського цивільного округу тимчасове адміністративне-територіальне утворення під назвою „Руський округ”. Ініціатором його створення виступив відомий громадсько-політичний діяч нашого краю А.І. Добрянський, який займав посаду радника керівника Ужгородського округу Ігнаца фон Віллеца. Не дивлячись на всі зусилля А.І. Добрянського та його прихильників, цей політичний експеримент зазнав невдачу і 28 березня 1850 року округ був ліквідований. Що ж стосується комітатського самоврядування, то воно було відновлено на новій законодавчий основі вже після 1867 року.

Після розпаду Австро-Угорщини новий угорський уряд М. Каролі розвернув велику пропагандистську акцію з метою збереження цілісності Угорщини. Правда, з складу Угорщини наприкінці 1918 року вийшли серби, хорвати і словенці, словаки так званої „Верхньої Угорщини”, власне Словаччини, румуни Трансільванії. В цих умовах угорський парламент 21 грудня 1918 року ухвалює „народний” закон № Х „Про автономію русинського народу, який мешкає на території Угорщини”. Згідно з цим законом уряд Угорської республіки на чолі з М. Каролі прийняв проект створення автономної провінції „Руської  Крайни” („Ruszka Krajna”). До її складу передбачалось включити комітати/жупи Берег,  Мараморош,  Угоча  і  Унг. Приєднання населених русинами частин комітатів/жуп Земплін, Шариш, Абауй-Торна та Спіш відкладалося до встановлення „загального миру”. У § 2 „народного” закону № Х підкреслювалось, що „з частин комітатів Мараморош, Угоча, Берег і Унг, населених русинами, створюється автономна політико-правова територія під назвою „Руська Крайна”. Законодавчими органами „Руської Крайни”, згідно з § 4 даного закону, були: у всіх автономних справах „Руської Крайни” Народний Сойм, а у всіх спільних з Угорською Народною республікою справах, спільний Угорський парламент, у якому русинський народ повинен бути представлений пропорційно від кількості населення. Виконавчими органами влади „Руської Крайни” згідно з §§ 5 та 6 були Міністерство для „Руської Крайни” у Будапешті і державне намісництво у Мукачеві.18  У § 8 зазначеного закону говорилось про те, що членів Руського Народного Сойму обирають згідно із змістом „народного” закону № І від 23 листопада 1918 р. шляхом загального, таємного, рівного та прямого голосування. Правове положення русинських представників у парламенті Угорщини регулюється окремим законом.

5 лютого 1919 року був створений тимчасовий орган управління „Руською Крайною”, Рада з 42 представників вищезгаданих комітатів/жуп. Головою Ради був призначений Орест Сабов, його заступником – Августин (Агоштон) Штефан. 4 березня 1919 року відбулися вибори до Сойму, який складався з 36 депутатів. На його першому засіданні депутати висунули вимогу визначення урядом Угорщини кордонів автономного краю, без чого починати роботу Сойму визнали недоцільним. Цю вимогу уряд М. Каролі у Будапешті не виконав. Треба сказати, що відношення керівників „русинських народних рад”, які були створені наприкінці 1918 року в Пряшові, Ужгороді і Хусті до „народного” закону № Х було неоднозначним. Так, об’єднана „Карпаторусская народная рада” в м. Прешові орієнтувалася на Чехословаччину, „Угроруська народна рада” в Ужгороді виступала за приєднання до Угорщини, а марамороські ради на своєму з’їзді в Хусті, який відбувся 21 січня 1919 року приняли резолюцию про приєднання угорських русинів до України.

Між тим ситуація в Центральній Європі на початку 1919 року, особливо після рішення країн Антанти про зайняття чехословацькими військами території, яка була населена русинами, поразки Радянської влади в Угорщині, рішення Центральної Руської Народної Ради (ЦРНР) в Ужгороді про добровільне приєднання до Чехословацької республіки, сприяла прискоренню процесу приєднання території краю до Чехословаччини. Юридично цей процес був завершений у вересні 1919 року, коли між державами Антанти і Австрією був підписаний в Сен-Жермен-ан Ле мирний договір (Сен-Жерменський). У статті 53 ІІІ розділу, присвяченого політико-правовому становищу Чехословаччини, записано, що „Австрія визнає, з урахуванням всіх дій, що були вчинені „союзними та дружніми державами”, повну незалежність Чехо-Словацької держави, яка включить до свого складу автономну територію Русинів на південь від Карпат”.  У Конституції Чехословацької республіки, прийнятої 29 лютого 1920 року Національними зборами Чехословаччини у абз. 2, §3, глави І, підкреслювалось, що „Підкарпатській Русі” (вперше закріплювалась офіційна назва краю), яка добровільно увійшла до складу ЧСР на підставі договору, що був укладений між Чехословаччиною та Союзними Державами у Сен-Жермені, буде надана широка автономія, що не суперечить цілісності Чехословацької республіки”.  У абзацах 3 та 4 зазначеного параграфу констатувалося, що Підкарпатська Русь матиме свій Сойм, котрий прийматиме закони стосовно мовних, шкільних, релігійних питань, а також питань самоврядування. Прийняті Соймом закони набувають чинності тільки після того, як вони будуть підписані Президентом республіки і оприлюднені у спеціальному збірнику законів. Закони повинен підписувати також і губернатор Підкарпатської Русі.23  На жаль, ці положення про автономний статус Підкарпатської Русі не були реалізовані центральним чехословацьким урядом на практиці, що стало однією з причин відставки першого губернатора Підкарпатської Русі  Г. Жатковича.

Утворення нових державно-адміністративних органів на території нашого краю починалось складно. На початку червня 1919 року на частині території Підкарпатської Русі, що була зайнята чехословацькими військами під командуванням французького генерала Едмунда Еннока, була неофіційно оголошена військова диктатура (офіційно була оголошена 1 жовтня 1919 року). Ії задачею була консолідація ситуації на території краю після відступу частин Угорської Червоної армії і поступового виводу румунських військ, які окупували південно-східну частину краю. 1 серпня 1919 року в Ужгороді було засновано Цивільне управління по організації адміністрації краю, яке очолив чеський адміністратор Ян Брейха. Цивільне управління знаходилось у прямому підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ Чехословацької республіки. Втім, дійсна влада, як і раніше, знаходилась в руках командуючого східної групи військ генерала Е. Еннока. 7 листопада 1919 року уряд Чехословацької республіки затвердив перший документ, який стосувався правового статусу Підкарпатської Русі – „Генеральний статут організації адміністрації Підкарпатської Русі”. Правда, цей документ носив тимчасовий характер. Водночас уряд Чехословацької республіки утворив тимчасову русинську автономну раду, так звану „тимчасову директорію” на чолі з Г. Жатковичем. Функції ії не були чітко визначені, вона мала як елементи тимчасового законодавчого, так і виконавчого органу. По суті ніякої ролі в управлінні краєм вона не грала. Всі заходи здійснював адміністратор Ян Брейха за згодою з генералом Е. Енноком. Прийняття Конституції Чехословацької республіки ознаменувало початок нового етапу в організації чехословацького адміністративного управління на території Підкарпатської Русі. Розпорядженням уряду Чехословацької республіки      № 356 від 26 квітня 1920 року були внесені зміни в „Генеральний статут Підкарпатської Русі”. Зокрема, даним розпорядженням утворювались посади губернатора і віце-губернатора Підкарпатської Русі, а також утворювалась так звана Губернаторська Рада, яка могла обговорювати всі питання, які стосувалися Підкарпатської Русі і були запропоновані урядом, губернатором чи віце-губернатором. Зазначене розпорядження визначало також права та обов’язки губернатора і віце-губернатора Підкарпатської Русі.24  Дійсна влада на території краю, згідно даного розпорядження, опинилася в руках вищого чехословацького чиновника, віце-губернатора. Так, в § 3 розпорядження говорилося про те, що віце-губернатор „є безпосереднім представником всіх референтів Цивільного управління Підкарпатської Русі, а також канцелярій і установ, які входять до Цивільного управління і підпорядковані йому, і здійснює зв’язок між цими установами та урядом”. Він також як і губернатор Підкарпатської Русі призначався Президентом Чехословацької республіки.  Недивно, що такі чехословацькі чиновники як Петро Еренфельд і Антонін Розсипал, займаючи посаду віце-губернатора (пізніше Крайового президента), приймали рішення з всіх важливих питань, а саме, проведення на території краю аграрної реформи, будівництва нової інфраструктури, створення сучасної системи медичного обслуговування, реформування шкільної системи.

Розвиток адміністративно-територіальної системи Підкарпатської Русі на початку і середини 20-х рр. ХХ століття спирався на наступні законодавчі акти і розпорядження уряду Чехословацької республіки закон № 126 від 29 лютого 1920  року. Про створення жупних і окружних управлінь в „Чехословацькій республіці”, розпорядження уряду Чехословацької республіки № 476 від 27 липня 1920 р. „Про тимчасову організацію політичного управління на території Підкарпатської Русі”,  закон № 330 від 14 квітня 1920 р. „Про порядок виборів жупних представництв і окружних комітетів”,29  розпорядження уряду ЧСР № 84 від 4 червня 1926 року „Про реорганізацію жупного управління на території Підкарпатської Русі” та ін. На підставі зазначених законодавчих актів і урядових розпоряджень і проходив процес державного будівництва на території Підкарпатської Русі. Також на території краю утворювався вищий державний адміністративний орган – Цивільне управління Підкарпатської Русі в Ужгороді (Civílní správa Podkarpatské Rusi v Užhorodě),  яке складалося з 10 рефератів і відділів (після адміністративної реформи 1927 року було утворено Крайове управління для Підкарпаторуського краю в Ужгороді (Zemský úřad pro zemi Podkarpatoruskou v Užhorodě). В той же час були утворені наступні жупи: Ужгородська, Мукачівська, Берегівська, Великосевлюська і Марамороська (спочатку з центром в Великому Бичкові, а пізніше в Солотвині).

В 1920 р. Марамороська жупа була об’єднана з Великосевлюською,  а в 1924 р. – Берегівська з Мукачівською. В 1926 році всі жупи були об’єднані в одну – Мукачівську. На чолі жупи знаходився жупан, який відповідав за управління жупою. Для ведення поточної адміністративної роботи Міністерство внутрішніх справ Чехословацької Республіки виділяло жупану необхідну кількість службового, спеціального, бухгалтерського, канцелярського і допоміжного персоналу, який входив до складу жупанських управлінь (županské úřady). Жупани підпорядковувались шефу Цивільного управління в Ужгороді і Міністерству внутрішніх справ Чехословацької Республіки.

В середині 20-х рр. ХХ століття в структурі жуп нараховувалось 19 політичних округів (politicky okres), які до 1928 року були підпорядковані жупанським управлінням. В свою чергу окружним управлінням підпорядковувались нотарські і сільські управління. На території краю знаходились також міста, які мали міські магістрати (městské regulované magistráty). До таких місць відносились: м. Ужгород (Ужгородська жупа), мм. Мукачево і Берегово (Мукачівська жупа). Після адміністративної реформи 1927 року на території Підкарпатської Русі налічувалось 14 адміністративних округів (spravní okres), до складу яких входили нотарські та сільські управління.  В 1928 році в результаті адміністративної реформи жупи були ліквідовані, а окружні управління стали підпорядковуватися безпосередньо Крайовому управлінню для Підкарпаторуського краю в Ужгороді. Юридичною основою для проведення адміністративної реформи на території Підкарпатської Русі були наступні законодавчі акти: закон № 125 від 14 липня 1927 р. „Про організацію політичного управління”  і закон № 126 від 14 липня 1927 р. „Провибори Крайових та окружних представництв». Після переходу до Земельного (Крайового) управління територія нашого краю отримала назву «Край Підкарпаторуський» («Země Podkarpatoruská).

Подальший розвиток державних інститутів на території Підкарпатської Русі відбувався в умовах кризи всієї політичної системи Чехословацької республіки, яка була викликана рішеннями Мюнхенської конференції (30.09.1938 р.) і так званого Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.). Згідно рішення арбітрів, міністрів закордонних справ Німеччини і Італії, ЧСР повинна була передати Угорщині значну частину території Словаччини і Підкарпатської Русі, де в жовтні 1938 року де-факто був сформований перший автономний уряд.  Підкарпатська Русь втрачала територію площею 1523 км2 , мм. Ужгород, Мукачево і Берегово, 97 сіл із 173233 жителями. Край втратив також більшу частину своєї промисловості, родючу рівнину. Нові кордони перервали його основні транспортні артерії і зв’язки з іншою територією ЧСР. Після втрати Ужгорода столицею Підкарпатської Русі стає містечко Хуст.  За таких умов Національні збори ЧСР приймають Конституційний закон № 328 від 22 листопада 1938 р. „Про автономію Підкарпатської Русі” („Ústavní zákon ze dne 22 listopadu 1938, č. 328 Sb.z.a n., o autonomii Podkarpatské Rusi”). Даний закон визначав політико-правовий статус автономної території, компетенцію центральної і автономної влади та ін. Так, в абз. 1, § 1, Розділу І, Частини ІІ зазначеного закону підкреслювалось, що „Підкарпатська Русь є автономною складовою частиною Чехо-Словацької республіки”, а абз. 2 того ж параграфу говорив про те що „остаточну назву автономної території південно-карпатських русинів встановить закон Сойму Підкарпатської Русі”.  Адміністративна система автономної території залишалася попередньою, хоча, згідно §§ 2 та 4 Другого розділу закону № 328, розпускалися адміністрації губернатора і віце- губернатора Підкарпатської Русі а також Губернаторська рада.  Функції губернатора Підкарпатської Русі і Крайового управління для Підкарпато-руського краю могли бути урядом Підкарпатської Русі перенесені на інші державні установи. Крім того, даний закон визначав питання, котрі знаходились у сфері діяльності центральних і автономних органів влади.

Після розпаду Чехо-Словаччини, в другій половині березня 1939 року угорські війська завершують зайняття території Підкарпатської Русі. На території краю утворюється „тимчасова адміністрація Карпатської території” („Kárpátaljai terület”), скорочено „Kárpátalja”, на чолі з генералом                         Б. Новаковичем. Для нормалізації ситуації на зайнятій території угорський парламент 22 червня 1939 року приймає закон № 4.6/1939 про об’єднання „Карпатської території” з Угорщиною і ліквідацію в краї воєнної адміністрації та окупаційної системи. Згідно з нормами зазначеного закону була утворена цивільна адміністрація на чолі з Регентським комісаром. Регентський комісар, що знаходився в Ужгороді, здійснював функції головного жупана і генерального директора шкільного інспекторату. На території краю утворювались наступні жупи: Березька (Bereg vármegye) з адміністративним центром в м. Beregszász (до складу жупи входили три округи і два жупних міста (Munkács и Beregszász), Марамороська (Máramaros vármegye) з адміністративним центром в м. Máramarossziget (до складу жупи входили 5 округів і жупне місто Máramarossziget,  Угочанська (Ugocsa vármegye) з адміністративним центором в м. Nagyszőllős (до складу жупи входило 2 округи), та Ужанська (Ung vármegye) з адміністративним центром в м. Ungvár (до складу жупи входило 2 округи і муніципальне місто Ужгород). Водночас з жупами утворювалися адміністративні експозитури (közigazgatási kirendeltség): Березька з адміністративним центром в місті Мукачеві, що складалася з 3-х округів, Марамороська з адміністративним центром в м. Хусті, що складалася з 4-х округів і Ужанська з адміністративним центром в м. Ужгороді, що складалася також з 4-х округів.42  17 липня 1939 року генерал Б. Новакович передав владу на території краю до рук першого Регентського комісара Жигмонда Перені. На протязі 1939-1940 рр. угорський уряд розглядав питання про автономію „Карпатської території”, але під тиском угорського генералітету змушений був відмовитися від його здійснення на практиці. З вересня 1940 року по  січень 1942 року посаду Регентського комісара обіймав М. Козма, а з січня 1942 року до березня 1944 року – В. П. Томчані.

З наближенням театру воєнних дій до території нашого краю знову був встановлений воєнний режим, а на посаду Регентського комісара був призначе- ний генерал Андраш Вінце.

Ліквідація угорської адміністративної системи в краї відбувалася вже після його визволення військами 4-го Українського фронту в жовтні 1944 року. Саме в цей час замість жуп і адміністративних експозитур, за допомогою командування Червоної Армії, утворювались нові органи влади – Народні Комітети. Утворення і діяльність Народних Комітетів (1944 – 1945 рр.) відкривало вже новий етап державного будівництва на території нашого краю, який незабаром отримав назву „Закарпатська Україна”.

 

                                                                                     Михайло Марканич

«Карпатський об’єктив»

Залиште свій коментар

Loading...

Анонси подій

Липень 2017
ПнВтСрЧтПтСбНд
« Чер   Сер »
      1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31       

Останні новини

Переглянути всі Останні новини
city.uz.ua crossword

    Різне:

  • ТБ програма

  • Гороскоп

  • База крадених велосипедів

  • Рецепти

  • Погода

    • Ужгород

      Дощ починається сьогодні пізно ввечері.

      • Хмарно

        Зараз: 26.16°C/1005.18гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 15 годині: 20.73°C/1004.38гПа

      • Дощ

        Об 16 годині: 20.01°C/1004.57гПа

      • Дощ

        Об 17 годині: 19.49°C/1004.59гПа

      • Дощ

        Об 18 годині: 19.13°C/1004.21гПа

    • Мукачеве

      Дощ протягом всього дня.

      • Хмарно

        Зараз: 26.73°C/1005.38гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 15 годині: 21.33°C/1004.59гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 16 годині: 20.39°C/1004.82гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 17 годині: 19.73°C/1004.84гПа

      • Дощ

        Об 18 годині: 19.37°C/1004.47гПа

    • Берегове

      Дощ протягом всього дня.

      • Незначний Дощ

        Зараз: 25.85°C/1005.17гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 15 годині: 20.84°C/1004.46гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 16 годині: 20.07°C/1004.63гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 17 годині: 19.53°C/1004.61гПа

      • Дощ

        Об 18 годині: 19.27°C/1004.27гПа

    Ми в соцмережах:

Спецпроекти

Заробітчани

Життєві історії

Запитання юристу

Історія Закарпаття

Новини Закарпаття

Спортивні новини

Надзвичайні та кримінальні події